Краків для непосид. День третій. Митниця і зустрічі

Потяг Київ – Львів прибуває в “місто львів” рано вранці. Дивна провідниця, яка по 10 разів забувала щось подивитися в моєму квитку. Але це її справа. А я в передчутті того, що через кілька годин знову опинюся закордоном. Пригоди тривають!

Ще занадто рано для того, щоб працювала більшість привокзальних магазинів та обмінних пунктів, тому питання – де міняти гривні на злоті відпало саме собою. У Львові я цього зробити не зміг – вирішив поїхати на кордон раніше, “про всяк випадок”. Як виявилося – не дарма!

Отже, запаси провіанту поповнити не вдалося, зате в аптеці знайшов нарешті чудову річ – “маркер” із зеленкою для своєї аптечки туриста. Незамінна річ не тільки в походах – поїздках, а й навіть удома, бо якщо я мажу зеленкою одну крапку, то потім увесь у її розчині, а заодно й уся ванна кімната. Думаю, потрібно такий-же придбати йодний, але в тій аптеці його не було. Зате були вітамін C, які мені ще дуже знадобляться через ніч.

Повертаюся на автовокзал, тут уже стоїть забита “вщерть” маршрутка в Шегині, яка потрібна, щоб дістатися до кордону з Польщею. Наступна, за словами водія, буде не скоро, тож погоджуюся їхати стоячи. Зрештою – дві години в забитому і задушливому “бусику” для людини, яка щодня їздила з навчання і практики на забитій маршрутці №9, в яку вміщалося пів персоналу заводу – це не проблема. Коштувало це задоволення 34 гривні, та ще й на ходу смс вдавалося строчити, ммс надсилати і фотографувати самого себе. Тільки через півроку я дізнався, що все це в моєму тарифному плані безплатне, ось і бавився, адже мобільний Інтернет в Україні дуже поганий, тим більше під час руху автобуса.

І ось нарешті я викладу на свіже повітря. Голова йде обертом від такої поїздки. Почалося все жахливою задухою, а закінчилося – страшними протягами. Усе як завжди 😀 Прямую до кордону і з’ясовую, що приїхав заздалегідь не дарма. Піший кордон тут – справжній “треш” для цивілізованих людей. Виручає тільки те, що, перейшовши її, я зміг перевести годинник на 60 хвилин назад. Тут уже інший час – UTC+1.

Недалеко від кордону, там, де буде автобус до Перемишля, знаходиться супермаркет. Я ще буду скуплятися в ньому перед виїздом, а поки що він мене радує великою кількістю банкоматів. Мені не доводиться міняти гроші за невигідним курсом, а знімаю їх з доларової картки (докладніше про курси конвертації валют і те, як краще везти гроші в поїздці, я вже писав у статті про кредитні картки в подорожі). Знімаю лише 200 злотих, розраховуючи решту витрачати з карти. У принципі, так воно і буде надалі протягом майже всієї поїздки.

Виходжу з маркету, дістаю куплені ще в Києві батончики і воду, починаю перекус. Тут же зустрічаю хлопчину з черги, який був поруч. Він – мешканець Львова, разом із другом їхали гуляти до Кракова, але його пропустили, а друга – ні. Той примудрився переплутати дати початку шенгенської візи і спробував перетнути кордон раніше, ніж було дозволено, за що його і “розвернули”.

Трохи поспілкувавшись пішов шукати туалет. Він знаходиться в найближчій кав’ярні і коштує 2 злотих. Простягаю сотню, яку мені щойно видав банкомат, але здачі у власниці немає. Чисте нерозуміння що робити, поки дівчина, яка підійшла за мною, не виручає “Я заплачу за пана”. Ось такий ось я альфонс 😎

Насправді – дівчині величезне спасибі, я завжди люблю людей, які виручають у таких ось ситуаціях і сам намагаюся допомогти іншим. Розумієш, що без них світ був би набагато сумнішим.

Повертаюся на зупинку, звідки відправлятиметься автобус на Перемишль. Підходить великий автобус, водій якого… теж не має здачі! Проїзд коштує 2 злотих і 70 грошей. Чудово, де мені їх брати? Вискакую і в обміннику швидко розмінюю по 50 злотих. Тепер здачу водій знаходить, і я отримую пачку дрібних купюр і гору дрібних грошей (1, 2 і 5 злотих у них у монетах). Незвично, але яка різниця? Я спокійний, кордон пройшов і прямую на вокзал у Перемишль.

Дівчина, яка заплатила за мене, з хлопцем сидить навпроти. Вирішивши знову скористатися, нахабно, їхньою добротою, я запитую, чи не знають вони, де мені вийти краще, щоб потрапити на залізничний вокзал? Кажуть, що знають і самі туди йдуть, тому покажуть! Ура!

За хвилин 10 виходимо на зупинці і пройшовши 200 метрів підходимо до будівлі. Це залізничний вокзал, звідси о 15:40 у мене відходить перша електричка, проте квитки давно куплені через Інтернет на сайті польських залізниць, а ось часу гуляти особливо містом, про яке я нічого не знаю, немає. Це вже на зворотному шляху я проведу тут чудовий день, буду блукати вночі і вивчати його історію. А поки що – вирушаю з нетбуком і речами в зал очікування, оснащений розетками (на відміну від більшості в інших країнах).

Тут є безкоштовний WiFi, тому швидко перевіряю пошту і звіряю адреси хостелу, який забронював кілька днів тому через Booking. Хотів зайти в Приват24 і перевірити рахунок, але не вийшло. З незрозумілих причин у мене МТС Україна не зловив роумінг у Польщі (так і не вийшло підключитися до кінця поїздки), у зв’язку з чим підтверджувальні СМС не надходили. Було дуже незручно – навіть в Інтернеті не заплатиш!

Праворуч від мене сидить хлопець років на 5 мене старший. Чую російську мову. Розговорилися. Виявився майже земляк (цей день був просто якимось знаменним щодо зустрічей із земляками в Польщі), із сусідньої області. Приїхав сюди на заробітки. У принципі – його можна зрозуміти. Тут він заробить за півроку стільки, скільки за фахом в Україні не “підніме” і за два. На жаль, але що поробиш.

Другий, україномовний – теж приємний чоловік. З ним розмова виявилася теж цікавою, але куди більш продуктивною. Він тут давно, тому знає деякі нюанси. Власне, він і підказав мені трюк із 10 гігабайтами 3G Інтернету на 15 днів за 5 злотих (трохи більше долара!!!).

По черзі стережемо речі одне одного і відходимо то курити, то в туалет. Тут уже починаються цивільні вбиральні. Усе автоматизовано, жодних тіток із мухобійками, чисто і пристойно. Потім хлопець із Дніпропетровська їде до Варшави потягом. Другий пропонує – у мене тут речі в камері схову, твоя сумка влізе, може спробуємо? Та не питання, я не проти, але логіка підказує – камера схову одноразова, як і в нас (коштує 9 злотих). Відкриваємо комірку, докладаємо мою сумку і… Природно, назад вона не закривається. Мені не так прикро, я нічого не втрачаю, а ось чоловікові явно прикро. Але що поробиш.

– Гаразд, іди хоч поїж, я посторожу речі – погоджується він.

Вдячний йому, я залишаю на нього сумку з речами, беру рюкзак і вирушаю в місто. Насамперед – купую сказаний щойно стартовий пакет для телефону. Через кілька хвилин у мене в телефоні не просто Інтернет, а казка, яка не підводила мене жодного разу за 5 днів у Польщі. І “серфив”, і музику слухав… Одне задоволення, та ще й за такі копійки. Нетбук одразу став менш необхідним.

Далі вирушив на пошуки провіанту. І знову зустрічаю хлопця зі Львова, який був у черзі на кордоні! Ну просто “Місце зустрічі змінити не можна”! Починаємо спілкуватися, він каже, що щойно вже поїв і досить добре. Я прошу відвести мене в цей заклад. Приходимо в невелику піцерію, де в приємної дівчини замовляю найменшу піцу пепероні та чай. Маленька піца виявилася вельми великою, я з голоду її ледве з’їв усю. Велику, гадаю, можна брати на 2 – 4 осіб, залежно від ненажерливості. За все плачу 17 злотих і розумію, що країна реально дешева, чим починає мені подобатися. Буквально за день до від’їзду з дівчиною в кафе я віддав удвічі більше за дві чашечки кави і кілька цукерок. Тут же я пішов абсолютно ситий.

Прощаємося один з одним і я повертаюся на вокзал, попутно “завернувши” в продуктовий, де купую ще води. Заліз у ВК із телефону, відповів на повідомлення, “запостив” фото з піцою і зрозумів, що пора на поїзд.

Моя дорога складалася з двох електричок, з короткою пересадкою в Жешуві. На другу колію подають мій потяг. Забираюся в нього й обираю для чогось найсонячніший бік. У навушниках – музика, з телефону – Інтернет, читаю про Краків і записую деякі ідеї.

Через деякий час підходимо до контролера. З моїм квитком, роздрукованим на папері, у нього виникають проблеми. Однак він усе-таки “пробиває” квиток. Треба сказати, у другого контролера такої проблеми не виникло, але й апарат у нього був сучасніший якийсь.

О 16:30 пересадка. Вийшов із вокзалу, подивився навколо, зайшов назад, наклеїв пластир на ногу і… Усе, посадка в наступний поїзд. Знову з електричкою не щастить, трапляється стара, на кшталт наших. Це завтра мені попадеться “крута” електричка. А поки що – задовольняюся тим, що є. Цей варіант я називав “бомжем” і в нас із начальницею тепер стійкий вираз з’явився: “Добираюся бомжами”.

В електричці продовжую лазити в Інтернеті, підбиваю кошторис поїздки. Розумію, що найімовірніше відмовлюся від поїздки в шахти (де видобувають кам’яне вугілля та іншу, соляну, на кшталт тієї, що я відвідував у Соледарі). По-перше, щодо фінансів потрібно бути вельми акуратним, мені буквально за тиждень вирушати на Балкани в подорож, а по-друге, 21 числа мені потрібно бути вже вдома, у Запоріжжі, на важливому засіданні у своїй організації. Тому плани змінюються просто в дорозі.

О 21-й з копійками електропоїзд прибуває до Кракова. На вулиці вже темно. В інфоцентрі беру карту і дізнаюся, як проїхати до готелю. Мені пояснюють – тут близько, можна дійти пішки, але я надто втомився, щоб економити якісь кілька злотих. Виходжу з вокзалу через торговий центр просто на трамвайну зупинку, де хлопчина допомагає купити квиток на міський транспорт Кракова, дійсний 20 хвилин. Коштує він 2,5 злотих, оплатити можна навіть карткою, що дуже зручно.

Хостел знайшов тільки за картою, буквально “навпомацки”, а виною тому – я не встиг завантажити карту Кракова в мобільний навігатор, а те, що в мене тепер 3G – забулося. Нарешті знаходжу потрібний будинок і під’їзд. Де на мене чекає ще одна зустріч! Власники хостелу не просто з України, вони жили в моєму місті, на сусідній вулиці! Півроку тому переїхали до Польщі, де відкрили свою справу.

Сам хостел чистий і затишний, називається Shishkin Art Hostel. Коштує дуже дешево – 25 злотих за ліжко-місце зі сніданком, розташований у центрі.

У номері хлопці з Німеччини і дівчина з Аргентини перекушують булочками і фруктами. Пригощаюся, тим самим розв’язавши проблему з вечерею, оскільки йти вже нікуди не хочеться. Хочеться тільки в душ. І я з радістю забираюся під струмінь освіжаючої води. Хочеться змити весь негатив, накопичений на кордоні, хочеться відійти від дороги, спеки… Миттєво починає хилити в сон. Залажу в Контакт із телефона і так із ним і засинаю…

Попереду – не менш цікавий і насичений день із відвідуванням міста Освинцем з його колишнім концентраційним табором Аушвіц. Не найвеселіше, але надзвичайно цікаве і повчальне місце.