Ботанічний сад у Батумі, Грузія.

Будучи в Батумі, я не міг обійти стороною ботанічний сад. Я читав про нього, що він чудовий, дивився в серії “Орел і решка: Батумі”, але як то кажуть: краще побачити на власні очі! І не дарма я виділив на нього майже цілий день перед від’їздом до Тбілісі. Це чудове місце!

Я не можу сказати, щоб ботанічний сад у Батумі був найкращим, що я бачив, але він вразив мене до глибини душі, і, безсумнівно, посідає друге місце в моєму особистому рейтингу, відразу після Кримського ботанічного саду.

Цього дня я мав виселитися з хостелу, тож, зібравши речі та спакувавши сумки, я залишив їх, щоб потім занести на вокзал, і запитавши в господині, як дістатися до саду, пішов на зупинку. Не знаю, може мені хотіли насолити, а може мовний бар’єр завадив господині відповісти, але вона тричі чітко сказала сісти на 34 маршрутку. І як правильний хлопчик, я, щиро чекав на неї, неіснуючу, хоча інтуїтивно розумів, що потрібно їхати на 31. Ну нічого, хоча втратив пів години…

Попри те, що по прямій від готелю сад знаходився за кілька сотень метрів, все ж таки вважав за краще їхати, бо добиратися серпантином у гору – вже понад кілометр. Взагалі, в гірській місцевості відстані надзвичайно оманливі.

Діставшись до кінцевої, я побачив вхід у сад на відстані витягнутої руки, він розташований недалеко від залізничної станції Зелений Мис.

Вхід коштує 6 лар, однак, це не дуже дорого, якщо враховувати, що територія саду – 112 гектарів, і йому спокійно можна присвятити цілий день. Наступного разу я обов’язково так і зроблю, але вже восени… Думаю, подібні місця восени особливо гарні…

Разом зі мною в парку подорожував ось цей чудовий равлик Безімянка.

Раніше, чесно кажучи, я не надто любив ботанічні сади, але в Грузії відчув неймовірне задоволення від лазіння по ньому. Ходиш, значить… Дивишся, як неймовірно сплітається коріння вікових дерев… (Між іншим, ботанічному саду в Батумі вже понад 100 років, його заснували 1880 року, а відкрили 1912 року).

Дорогою трапляються дуже милі лавочки. Вони зроблені з бамбука, майже завжди розташовані поруч з урвищем, а мандрівникам, які відпочивають на них, відкривається чарівний вид на Чорне море.

Тим же, кому вид на море набридає, зможе перевести дух ось на таких ось кріслах, оповитих квітами… А переводити дух вам тут доведеться: дорога довга, ландшафт має великі перепади висот.

Взагалі, бамбукових цікавинок із квітами тут безліч. Подобається мені таке оформлення. Ніби йдеш казковим королівським садом, з видом на море, фонтанами і чудовими рослинами.

Різноманітні квіти, від звичайнісіньких і звичних нам до тропічних і східних. Адже в цьому саду є безліч секторів, кожен з яких присвячений своєму клімату і тому чи іншому типу рослин.

Дорогою ви, найімовірніше, вийдете і на найвищу точку мису, яка розташована біля урвища. З неї відкривається неймовірний вид на море. Красиво, просто неймовірно. Напевно, подібне фото є у всіх, хто тут побував. Вони ж побували у всіх групах Вконтакте, які присвячені подорожам.

Я тримав свій шлях у протилежну частину парку. Її можна побачити на фото вище. Усе, що праворуч – це парк. На березі гряда каміння, побачили? Там є занедбаний напівстанок, на якому можна покупатися. Автор блогу “За 7 горами” його дуже рекомендував, і було вирішено сходити, подивитися.

І знову квіти. Тут просто в повітрі витає аромат квітів, крони дерев приховують вас від палючого сонця, але не скрізь. Я спостерігав за цією картиною з радістю. У Нікітському ботанічному саду набагато більше народу, а тут тиша, пташки цвірінькають.

Величезні тортури чекали на мене трохи пізніше. Сектор, через який пішов я, вийшов на пагорб, де мешкали квіти й чагарники. Жодної тіні, ніде сховатися, і води тут купити теж ніде. Добре, що моїх запасів ще вистачало, але голова боліла немилосердно.

Рятуючись від цього пекла, я звернув на початку на стежку, а потім і зовсім потрапив на місце, де доріжка лише планується. Зате виявив невеличкий ставок із рибками, джерело води, де можна вмитися і змочити руки-ноги, і лавочку, на якій наминав останні бутерброди і випив води. Навколо від нудьги став заглядати в якесь дупло і навіть знайшов суниці, що росли під ногами.

Поруч стояв один з охоронців саду, з яким зав’язалася бесіда. У принципі, тему можна зрозуміти і без підказок: говорили про політику, про наші країни, про Росію. Як і скрізь тут, думка про росіян тільки позитивна, а ось керівництво РФ вони не люблять.

Бесіди гарні, але пора було рухатися далі. Дуже скоро довелося знову вибратися на спеку.

Допитливий читач може помітити, як я скаржуся, що ніде було посидіти, поїсти, а лавки трапляються на кожній фотці практично. Річ у тім, що вони тут є, і їх багато, але майже всі вони на самому сонці. Кому хочеться сонячний удар? Сказали всі дружно спасибі тому, хто їх поставив і бігом до них! :=)

Треба сказати, що все залежить від погоди. Таке палюче сонце тут не завжди, і у багатьох у звітах за цю пору року я бачу лише дощі і хмари. Може мені просто пощастило, але небо було чисте і ясне.

Трохи згодом натрапив на клумбу хлорофітума. Подібні квіти я постійно ставив у себе в квартирі. Ця квітка, згідно з дослідженнями, одна з 5 найкращих, що очищають повітря від шкідливих речовин.

Дорогою зустрів своїх сусідів із літака – доволі галасливу компанію. Вони збиралися їхати на пляж до кордону з Туреччиною, проте в мене вже не було часу, тож і продовжив свій шлях до напівстанку.

У цей час тут же вигулювали групу дітей. Як і всі місцеві діти, вони були страшенно галасливі. але весь час підбігали і намагалися зі мною спілкуватися. Російської вони не знали, з англійської ж знали лише кілька слів. Тому все спілкування проходило незрозумілими один одному фразами, сміхом і посмішками. Можливо, вони навіть посилали мене своєю мовою, хто знає? ;=)

Зрештою я вийшов до відділу ботанічного саду номер 13 – “Морський парк”. Тут, мабуть за територією вже, є залізнична станція (напівстанок), на якому потяги та електрички не зупиняються давно. Одразу за ним – невеликий пляжик, де я і вирішив скупатися. Судячи з усього, він раніше належав колишній базі відпочинку Чакві, яка неподалік. Координати цього місця -[coordlink]41.705688,41.71882[/coordlink]

На початку не знав, чи буду купатися, але рушник захопив. Річ у тім, що востаннє в морі я купався 2008 року, відпочиваючи з мамою в Ялті. Таким чином, це 5 років тому. Тому не витримав і пішов пробиратися до моря. Звісно, хтось скаже, що скупатися можна було і на набережній, але я не шукаю легких шляхів.

Це та сама гряда каменів, про яку я вам говорив вище. Тобто, та сама краса, яку всі фотографують, але вже з іншого ракурсу. Можливо, у когось є фотографія з висоти в той момент, коли я там лазив. Хто знає, але буду сподіватися, що ні, бо… далі зрозумієте чому.

Висота платформи – близько 2,5 метрів, під нею щебінка. Стрибати не наважився, та й вам не раджу. А значить – треба лізти по камінню. Камені теж не маленькі, та ще й гострі. Тому заздалегідь попереджаю – на підборах не суніться. У спортивному взутті можна спокійно залізти (саме залізти, бо не забувайте – вам ще повертатися звідси!). Босоніж не рекомендую – дуже брудно, уламки пляшок, баклажки з-під пива і води.

І ось тут я зрозумів, що забув плавки. Але хто ж зупинить нашого мандрівника, тим паче якщо навколо нікого, окрім кількох місцевих дітлахів у радіусі 500 метрів? Правильно, ніхто! Хвилин 10 я з радістю, як дитина, хлюпався в крижаній, незважаючи на спеку, воді. Тепер зрозуміло чому місцеві говорили, що червень – не сезон. Вода не прогрілася. А потім швидко одягнувшись, заметушився і вирішив збиратися назад. Адже вже 16:00, а мені потрібно дійти до виходу (виходити на трасу і стопити не вважав за потрібне, краще було ще раз подивитися на цю красу), поїхати до готелю, забрати речі, відвезти на вокзал, вирушити до міста, повечеряти і повернутися на вокзал, звідки потяг повезе мене до Тбілісі.

І хоч повертатися пішки було складніше, але я не пошкодував, бо ще раз зміг насолодитися краєвидами. Заодно зайшов у японський сад, який пропустив дорогою сюди, коли йшов бездоріжжям.

Дорогою зустрів парочку бидла. Хлопець, не знаючи як показують свою любов дівчатам, вирізав щось ножем на дереві. Злякалися… Але що було в їхніх мізках? Я ніколи не розумів мандрівників, які все псують за собою.

А ось тут і беруть матеріал для лавочок. Бамбуковий гай.

Нижче ще трохи фотографій, уже без тексту, а далі піде туристична інформація. Насолоджуйтеся!

Туристична інформація

Як дістатися?

Ботанічний сад розташований не в самому Батумі, тому рекомендую проїхатися. У нього два входи, але я раджу їхати до головного, а від нього йти до другорядного. Тоді ви зможете після шляху скупатися на пляжі. Назад – або пішки до входу, або на “паровозику” екскурсійному до входу, платно. Можна вийти на трасу і доїхати чимось до Батумі.

До головного входу ходить маршрутка номер 31. Тут же її кінцева. Ціна проїзду – 80 тетрі.

Ціна квитка – лише 6 лар, і повірте, воно того варте! Я сюди ще обов’язково повернуся. Хочеться побути в осінню пору, коли дерева забарвляться десятками фарб, і обов’язково потрібно застати захід сонця в цьому місці. Напевно буде неперевершена атмосфера!

Квиток містить у собі карту – план самого саду. Це чудове рішення. Не доводиться бігати наосліп або підслуховувати гіда, що проходить повз, як в Україні. Я не розумію, чому в нас не можна так зробити? Жлобство? Ні, просто невміння робити що-небудь добре. Ззаду цього квитка – реклама, тож їхня собівартість окупається.

Але якщо ви хочете заздалегідь продумати маршрут парком – тримайте вам від мене цю мапу (актуальна на 2013 рік). Клікніть по мініатюрі, щоб відкрити повний розмір, а потім можете зберегти на свій комп’ютер.

Хоча загубитися на території практично неможливо, незважаючи на величезну площу. Вас скрізь супроводжуватимуть покажчики, що дублюються англійською. Написи на рослинах, таблички – теж дублюються англійською.

Ось і все, мої дорогі читачі! Я радий, що ви дочитали до цього моменту. Сподіваюся, вам сподобалося! У всякому разі, корисну інформацію для себе почерпнете. Будете поруч – обов’язково відвідайте!

І ще! Якщо раптом я не зміг відповісти на всі ваші запитання, у вас є бажання щось запитати, підказати, додати, поправити? Сміливо пишіть у коментарях, не соромтеся!