Я поїхав зі свого рідного Запоріжжя у квітні місяці, щоб відновитися після втрати близьких людей. Коли в липні місяці я повернувся назад – у знайомих з дитинства місцях на мене чекав інший ландшафт. З-під води вийшли нові території, тонни сміття і знамениті землі Великого Лугу, який бачив мало хто з нині живих городян. Мені вдалося зробити репортаж про те, який тепер вигляд мають Хортицькі плавні, а заразом допомогти з прибиранням нових територій.
Далекого 1950 року СРСР розпочав зведення ще однієї гідроелектростанції на території радянської України, що входила тоді до її складу. Це була одна з найбільших споруд того часу. Було задіяно 12 тисяч осіб, 1100 автомашин, 30 екскаваторів, 75 кранів, 100 бульдозерів, 14 паровозів.
Одним із місць в Івано-Франківській області, що найбільше запам’яталося мені, стали Бухтівецький і Крапельковий водоспади. Я відвідав їх, тільки-но вперше приїхавши на Прикарпаття, і відтоді не тільки сам безліч разів їздив туди, а й возив туди всіх друзів, які просили їм показати щось цікаве.
Сьогодні я хочу вам показати, якими я побачив їх і розповісти основну туристичну інформацію для тих, хто хоче їх відвідати.
Я дуже люблю водоспади. Це моя пристрасть. Можливо причиною тому стало те, що я народився в рівнинній місцевості й ніколи їх не бачив до того, як почав активно подорожувати на власному авто. Навіть примудрився знайти невеличкий водоспад біля міста Вільнянськ на Запоріжжі, проте він рукотворний і дуже маленький.
Дивно, але до свого тридцятиріччя я жодного разу не збирав грибів. Як так вийшло – я не знаю. Начебто і хотів спробувати, але все руки не доходили. Все-таки, треба знати грибні місця, розуміти як і що робити. Загалом – відкладав дуже довго. Поки в один момент, сидячи в гостях у знайомих із церкви, я не почув від них пропозицію – не хочеш із нами по гриби поїхати?
У той момент я переживав певні складнощі в моєму житті, втрати і сильне психологічне навантаження. А тому вхопився за цей шанс обома руками: я зможу відволіктися, хоч на день, від своїх проблем! Та ще й здійснити свою мрію! Так вийшло, що через день, Вставши ні світ ні зоря, я мчав шикарною трасою Н08 у бік Дніпропетровська, щоб потрапити в Самарський ліс.
Як це було
Не проспати – ось було головним завданням. З часів роботи на заводі я не мав звички вставати в таку рань. Тому на 4 ранку було заведено відразу з десяток будильників. Але, як це часто буває в подорожі, коли у вас є мета – прокидаєтеся ви швидко і без проблем.
Швидко перекусивши, я вийшов на вулицю. Там був туман. Ні, не так. Туманище немов в однойменному фільмі за мотивами роману Стівена Кінга. Не видно було абсолютно нічого.
Буквально навпомацки я дістався до друзів. Вони жили на селищі і мій вихід до них, щоб відкрити багажник, закінчився тим, що мої кросівки були всі в тонні бруду. Само по собі це було не смертельно, але вони стали відчайдушно ковзати по педалях а автомобілі. Довелося перевзуватися, благо виїхав я в кедах Lacosta, тоді як для походу у мене в багажнику лежали вірні трекінгові кросівки від Columbia.
Завантажившись у мій гольф, ми стартували. Виїхавши на набережну, я хотів було розігнатися, щоб заощадити час, але не тут-то було. Незважаючи на порожню ранкову дорогу, погана видимість не вселяла довіри. Тоді я, до речі, зрозумів, що дальнє світло в тумані – злісний ворог і тільки погіршує ситуацію.
На виїзді з міста зупинилися, щоб зустрітися з іншими учасниками нашої поїздки, купив кави, щоб не заснути за кермом, і вирушили далі.
Дорога до Дніпра (Дніпропетровська) пролетіла дуже швидко. Це була одна з найкращих трас в Україні на 2022 рік: 3 смуги в кожен бік, ідеально рівні, з розділювальною смугою. Тут літають і по 300 без особливих проблем.
Потім звернули в Кам’янське. На блокпосту (у зв’язку з війною їх поставили в багатьох місцях) місцевий поліцейський, зазирнувши в машину і зрозумівши, що ми їдемо по гриби, повідомив, що надто пізно їдемо: уже 10 ранку, а грибники приїжджають о 6-7. Я тихо застогнав, уявивши що було б, якби я виїхав о 2 ночі.
Ще трохи поблукавши населеним пунктом і закупивши в супермаркеті АТБ батончики і банани з водою, ми вирушили далі.
Дорога на лівому березі Дніпра була повною протилежністю трасі, якою ми їхали сюди (і нею ж я незабаром вирушив на машині до Києва). Вона була в жахливому стані, ями глибиною по 10 сантиметрів і більше, постійні стики і гостре каміння під колесами. Настійно рекомендую їхати сюди тільки на хорошій гумі і найкраще – на позашляховику. Хоча і мій Golf Varient впорався гідно.
Усі узбіччя були вже заставлені автомобілями грибників. Їх було не просто багато. Складалося відчуття, що вся Україна приїхала сюди на збір грибів.
Але сім’я, яка запропонувала це місце їхала попереду і не зупинялася. Вони вели до того місця, яке подобалося їм і ми покірно слідували за ними. І ось нарешті – фініш! Запаркувалися на траві.
Досвідчені грибники з нашої компанії, яка, як виявилося, налічувала добрий десяток автомобілів, одразу пішли до лісу. Я ж ходив навкруги і питав що взагалі робити. Мені показали один гриб, які я зміг запам’ятати, який був їстівний, після чого мені вручили пакет з АТБ.
Ну що ж. Пора залишитися наодинці зі своїми думками – вирішив я. Швидко перевдягнувши шкіряну куртку на джинсівку (до цього часу погода значно покращилася) і взявши з собою ніж та рукавички з автомобільного ремонтного набору, я висунувся до лісу.
Головним орієнтиром для мене стала павутина. Якщо вона чіплялася мені на обличчя – значить там ніхто не ходив до мене. А це було головним завданням – відірватися від усіх і зосередитися на думках і відчуттях.
Мої враження
Збирати гриби нічого не знаючи про них – вельми неоднозначний процес. Я прийшов до того, що за підсумком просто їх викину 😎. Але друзі забрали їх у загальний кошик, щоб приготувати наступного дня. Сподіваюся з ними все добре 🤷♂️
Спочатку мені здавалося, що я абсолютно не здатний знайти жодного гриба. Попросту не бачив їх впритул. Ходив години пів абсолютно безрезультатно, не зустрічав навіть мухоморів або поганок.
А потім я усвідомив, що проблема в моїй неуважності. Я зазвичай не звертаю увагу на деталі. Тут же це було вкрай важливим. Після цього все круто змінилося.
Богомол у Самарському лісі
Не поспішаючи, я просувався в ліс, знаходив цілі галявини з грибами, збирав їх і отримував задоволення. Особливий азарт. Не дарма збирання грибів називають “Тихе полювання”.
Висновок
Мені щиро сподобалося проводити час за збором грибів. Це дає змогу залишитися наодинці зі своїми думками, усамітнитися з природою, послухати спів птахів і нікуди не поспішати. І водночас краще це робити, коли вам потрібно розібратися із собою, щось обміркувати.
У моєму випадку залишитися наодинці зі своїми думками означало ще більше заглибитися в депресію. І добре, що я вчасно вибрався з цієї безодні негативу, сфокусувавшись на природі.
Селфі після збору грибів у Самарському лісі
Сам же Самарський ліс прекрасний. Він казковий! Я б із радістю сюди повернувся не тільки щоб збирати гриби, а й покататися на велосипеді. Крім того, тут-же протікає річка Самара, на якій можна чудово пройтися на байдарці.
Якби не звуки вибухів і сирен, що здалеку долинали до мене і нагадували, наскільки близько фронт, – було б узагалі чудово.
Місце чудове, настійно рекомендую для відвідування! Орієнтовні координати 48.733333, 35.450000
Водоспад Бурбун не був спочатку мені знайомий. Ба більше, я про нього навіть не чув. Просто в один із вечорів у Кам’янці-Подільському я ввів у телефоні запит “Що подивитися на околицях” і, крім зовсім вже побитих місць на кшталт Хотинської Фортеці, раптово виявив кілька водоспадів. А хто не знає – це моя слабкість.
Не довго думаючи, ми вирішили наступного дня вирушити в подорож водоспадами. Першим на шляху був Малієвицький, а наступним – Бурбун. До нього я прагнув найбільше, бо на фото він мені нагадав Плітвіцькі озера, якими я давно марив (і відвідав 2023 року під час подорожі Хорватією).
Маковиця – одна з найпопулярніших вершин в українських Карпатах. Це зумовлено одразу кількома факторами: знаходженням прямо у відвідуваному курорті та легкістю сходження. Ми вирушили сюди вперше у складі трьох осіб, одна з яких була вагітна, і при цьому легко впоралися з цим походом.
Гора Маковиця – частина гірського масиву Горгани. Вхід розташований у селі Яремче, яке відвідують десятки тисяч людей щороку з метою туризму (а після того, як влада України перестала випускати людей з країни – так ще більше). Її висота становить 984,5 метра над рівнем моря.
Ужгород – це найменший обласний центр України. А ще – один із небагатьох, за яким не здогадатися назву самої області, адже вона – Закарпатська.
У самій Україні про Закарпаття знають, що тут цвітуть сакури. Плутають із західною Україною (читати – Львівська область), з чим місцеві жителі категорично не згодні. Регіон складний і не простий. Але я вирішив поглянути на нього з боку простого мандрівника, а тому під час нашої Празько-Закарпатської мандрівки зупинилися тут на кілька днів.
Про свої враження – у цій статті. Ласкаво просимо під кат!
Скіфський Стан – одна з локацій на острові Хортиця, що в Запоріжжі. Позиціонує вона себе як “музей просто неба” та “один із найвідоміших меморіально-теристичних комплексом на Хортиці”.
При тому, що локація розташована практично в центрі острова, все-таки я ніяк сюди не міг дістатися. Вона розташовується на віддалі від основних стежок і доріг. Але, ось я нарешті вирушив до Скіфського стану. Що з цього вийшло – читайте далі.
Відвідування ботанічного саду в Ужгороді не входило в наші плани. Аж ніяк. Ми гуляли містом по поверненню з Праги, каталися околицями, вивчаючи різні закарпатські замки і палаци (Невицький замок, палац Шенборна, замок Сент-Міклош)…
Однак, іноді обставини та збіги вносять свої корективи. Так, дорогою до Ужгородського замку нас окликнув охоронець саду. Судячи з усього, він був закритий або не працював, а тому чоловік заробляє тим, що пускає туди випадкових перехожих.
На самому півдні острова Хортиця, що розкинувся посеред Дніпра, у Місті Запоріжжя збереглися залишки плавнів. Поруч із ними – територія колишніх поселень, іменованих Протолче. Це найзаповідніша територія, куди не можна проїхати на авто чи велосипеді, проплисти човном чи байдаркою. Та й ходити тут не скрізь можна.
Як давно я мріяв поплавати дніпровськими плавнями! Ось такий ось словесний каламбур не давав мені спокою давно і навіть був занесений у мій особистий Must Do лист.
Щоб зрозуміти це прагнення, потрібно трохи зануритися в історію. У моєму рідному місті Запоріжжі, буквально за півгодини їзди на велосипеді, є чудові плавневі лабіринти, які в народі прозвали “Домаха” на честь однієї з баз відпочинку, що там розташовується. Відкрив їх для себе я 2015 року, коли вирішив обкатати там свій новий велосипед і відтоді дуже люблю їздити туди як сам, так і з друзями на вилазку. Ловля риби, смачні сосиски з багаття або просто усамітнення з коханою людиною в цьому заспокійливому місці під спів птахів. Нарівні з Хортицею цей шматочок природи рятує жителів одного з найнебезпечніших в екологічному плані міст України.
We may request cookies to be set on your device. We use cookies to let us know when you visit our websites, how you interact with us, to enrich your user experience, and to customize your relationship with our website.
Click on the different category headings to find out more. You can also change some of your preferences. Note that blocking some types of cookies may impact your experience on our websites and the services we are able to offer.
Essential Website Cookies
These cookies are strictly necessary to provide you with services available through our website and to use some of its features.
Because these cookies are strictly necessary to deliver the website, refusing them will have impact how our site functions. You always can block or delete cookies by changing your browser settings and force blocking all cookies on this website. But this will always prompt you to accept/refuse cookies when revisiting our site.
We fully respect if you want to refuse cookies but to avoid asking you again and again kindly allow us to store a cookie for that. You are free to opt out any time or opt in for other cookies to get a better experience. If you refuse cookies we will remove all set cookies in our domain.
We provide you with a list of stored cookies on your computer in our domain so you can check what we stored. Due to security reasons we are not able to show or modify cookies from other domains. You can check these in your browser security settings.
Other external services
We also use different external services like Google Webfonts, Google Maps, and external Video providers. Since these providers may collect personal data like your IP address we allow you to block them here. Please be aware that this might heavily reduce the functionality and appearance of our site. Changes will take effect once you reload the page.
Google Webfont Settings:
Google Map Settings:
Google reCaptcha Settings:
Vimeo and Youtube video embeds:
Privacy Policy
You can read about our cookies and privacy settings in detail on our Privacy Policy Page.