20 липня 2015 року моя спонтанна поїздка до Польщі завершувалася. Я розплющив очі вранці в хостелі і виявив, що за вікном – дуже сонячно і щосили співають птахи, не дивлячись на вчорашню бурю і грозу. Про них уже нічого не нагадує. Ще не було й 6 ранку, але попереду – довгий шлях додому. І в мене була відсутня інформація, як йдуть справи з жахливим переходом Шегині – Медики в напрямку України – раптом кілометрова черга?
Польща
Перемишль – українське місто в Польщі з ДОТами СРСР
Перемишль, або як раніше він називався російською – Перемишль – це невеличке містечко на південному сході Польщі з населенням 68 тис. осіб. За 12 кілометрів від нього знаходиться кордон з Україною (і жахливий перехід Шегині – Медики). Тут усі розуміють українську мову, а народ мало чим відрізняється від жителів західної України. Але зате є історія цього міста: складна, але вкрай цікава.
Саме місто – важливий залізничний вузол. І я прибув сюди, як і багато туристів, після пішого переходу кордону Шегині – Медики під час своєї подорожі до Кракова. Перший раз лише пообідавши тут перед поїздом, а другий раз – погулявши містом, вивчивши замок і відшукавши залишки “Лінії Молотова”. Про це і про саме місто – далі.
Аушвіц – концтабір як символ людської жорстокості
Третій Рейх “прославився” на весь світ не тільки тим, що розв’язав одну з найкровопролитніших воєн, які коли-небудь відбувалися у світі, а й звірячим ставленням до військовополонених і навіть власних співгромадян, які були не тієї віри чи нації. Євреї, цигани, поляки, українці, росіяни. Над ними ставили досліди і вбивали. Усі ці звірства здійснювалися в концентраційних таборах, найвідомішим з яких напевно є Освенцим (або Аушвіц).
Після військової окупації СРСР і Рейхом Польщі на території, підконтрольній Німеччині, 1940 року, поблизу міста Освенцим було створено цілий комплекс таборів, що проіснували аж до 27 січня 1945 року. У цьому плані він – “рекордсмен”.
Краків для непосид. День шостий
І знову ранок починається для мене рано. Прокидаюся годині о 5, йду в душ, вмиваюся, повертаюся… І знову засинаю.
Через кілька годин ледве розплющую очі. Що поробиш – втома від постійної спеки і, хоч би що, переїздів електричками і кордонів дає про себе знати. Знову топаю вмиватися і приймати душ, щоб хоч трохи підбадьоритися. Після, намагаючись особливо нікого не будити в кімнаті, починаю збирати речі.
Рушник у Deco Hostel видають під заставу в 10 злотих, тож спускаюся на ресепшн і здаю його, отримую гроші назад. Піднімаюся в номер, одягаю рюкзак і збираюся їхати на вокзал. Як раптом розумію, що після вчорашнього дощу на вулиці цілком може бути холодно! У хостелі є внутрішній двір, куди я спускаюся, щоб перевірити. Чи буде нормально в шортах і футболці.
Краків для непосид. День п’ятий. Старе місто
І знову я прокидаюся ні світ, ні зоря. І причиною тому навіть не зміна часових поясів (у Польщі час на годину відстає від українського). Вдома я можу спати до 11. Ні, чомусь у поїздках завжди так. Вимотуєшся, падаєш спати “без задніх ніг”, а потім просто прокидаєшся і йдеш далі у своїх справах.
Вийшов у вітальню з ноутбуком, вирішив трохи попрацювати, заодно перевірив коментарі на блозі. Дуже багато нових, промоделював, але відповісти складно – клавіатура на ноутбуці працює через раз. Хостел на ніч бронюю за 30 злотих.
Краків для непосид. День четвертий. Поїздка в Освенцим
Незважаючи на те, що прокинувся дуже рано (близько 6-ї години за місцевим часом), день для мене почався близько 11-ї. До цього я встиг тільки вилізти з ліжка, щоб поснідати і почистити зуби. Безкоштовний сніданок входив у ціну номера, хоча і був стандартним європейським – мюслі, бутерброди, чай, кава. Але мені цього цілком вистачає, я снідаю зазвичай дуже мало.
А потім я беру ноутбук і повертаюся в ліжко. Не знаю, що на мене найшло, але пів ранку я просто спілкувався з начальницею, обговорював роботу по Facebook і лазив в Інтернеті. Хоча весь цей час можна було чудово провести за переглядом визначних пам’яток, але мені хотілося набратися сил перед черговою поїздкою. Я зібрався в табір Аушвіц у містечку Освенцим. Їхати туди раніше 15:00 сенсу не було, бо до цього часу вхід платний. Про те, як пройти туди безкоштовно – я розповім в окремій статті.
Краків для непосид. День третій. Митниця і зустрічі
Потяг Київ – Львів прибуває в “місто львів” рано вранці. Дивна провідниця, яка по 10 разів забувала щось подивитися в моєму квитку. Але це її справа. А я в передчутті того, що через кілька годин знову опинюся закордоном. Пригоди тривають!
Ще занадто рано для того, щоб працювала більшість привокзальних магазинів та обмінних пунктів, тому питання – де міняти гривні на злоті відпало саме собою. У Львові я цього зробити не зміг – вирішив поїхати на кордон раніше, “про всяк випадок”. Як виявилося – не дарма!
Отже, запаси провіанту поповнити не вдалося, зате в аптеці знайшов нарешті чудову річ – “маркер” із зеленкою для своєї аптечки туриста. Незамінна річ не тільки в походах – поїздках, а й навіть удома, бо якщо я мажу зеленкою одну крапку, то потім увесь у її розчині, а заодно й уся ванна кімната. Думаю, потрібно такий-же придбати йодний, але в тій аптеці його не було. Зате були вітамін C, які мені ще дуже знадобляться через ніч.
Велика щоденна Українсько – польська битва
Щодня на кордоні між Україною та Польщею розгорається неабияка битва. Зі штурмом. Одного разу мені довелося особисто взяти в ній участь.
На заході Україна межує одразу з Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та Молдовою. Причому найпротяжніший кордон – з Польщею, яка стала не тільки частиною ЄС, а й Шенгенської угоди.
Тут кілька КПП. Однак однією з найгірших слав користується Шегині – Медики. І кожен, хто хоч раз проходив його, вважатиме за краще знайти спосіб обійти десятою дорогою цей “треш”.