Краків для непосид. День четвертий. Поїздка в Освенцим

Незважаючи на те, що прокинувся дуже рано (близько 6-ї години за місцевим часом), день для мене почався близько 11-ї. До цього я встиг тільки вилізти з ліжка, щоб поснідати і почистити зуби. Безкоштовний сніданок входив у ціну номера, хоча і був стандартним європейським – мюслі, бутерброди, чай, кава. Але мені цього цілком вистачає, я снідаю зазвичай дуже мало.

А потім я беру ноутбук і повертаюся в ліжко. Не знаю, що на мене найшло, але пів ранку я просто спілкувався з начальницею, обговорював роботу по Facebook і лазив в Інтернеті. Хоча весь цей час можна було чудово провести за переглядом визначних пам’яток, але мені хотілося набратися сил перед черговою поїздкою. Я зібрався в табір Аушвіц у містечку Освенцим. Їхати туди раніше 15:00 сенсу не було, бо до цього часу вхід платний. Про те, як пройти туди безкоштовно – я розповім в окремій статті.

Об 11-й годині вибираюся нарешті з теплого ліжечка і вирушаю до торгового центру, що розташований біля залізничного вокзалу. Там, в автоматі за кредитку я купую квиток на електричку Краків – Освенцим, а в найближчому супермаркеті – трохи їжі: банани, питний йогурт, воду, булочку, мюслі у формі батончика. Знову пообідати повноцінно не вийде, і я це вже розумію. О 13:40 з цього ж вокзалу вирушає електропоїзд до містечка Освенцим. Сідаю на нього і за дві години вже на місці.

На вокзалі завітав до “чоловічої кімнати” і вийшов у місто. До табору йду пішки і шлях туди мені здається неймовірно довгим, хоча назад пройду його втомленим на одному диханні. Кілька разів сідаю на лавочку щоб попити води. Спека дуже виснажує.

Приходжу до входу. Величезна черга тягнеться на десятки метрів. Річ у тім, що до 15:00 сюди можна потрапити тільки в складі екскурсійних груп і за гроші, а ввечері – безкоштовно. Причому пускають по кілька людей, скільки й виходить, щоб одночасно на території не перебувало надто багато людей.

Черга справді величезна. Серед усіх виділяються ізраїльські школярки, які щось кричать і веселяться, обмотавшись ізраїльськими прапорами. Що це? Не знаю, може в них тут так заведено.

Стаю в кінець черги, слабо розуміючи, що відбувається. Уже майже на вході дізнаюся, що квиток все-таки потрібно отримати в касі, але безкоштовно. Біжу, мені пробивають талончик. За ним підходжу до КПП, де речі перевіряють металодетектором, а мене не пускають, бо мій рюкзак із фототехнікою занадто великий. Виявляється, пронести з собою можна тільки сумку, розмір якої не перевищує аркуша А4. Взагалі абсолютно не зрозумілі заходи безпеки, проте доводиться йти й здавати його за 3 злотих у камеру схову, після чого мене таки пускають усередину, і я довго блукаю серед бараків табору, усередині яких організовано експозиції, присвячені жахіттям нацистських злочинів у цьому конкретному таборі та в усьому світі.

Знову скажу занудно – занадто туристичним зробили місце. Усі ці виставки та експозиції знищують атмосферу, яка має бути присутня там, де загинули в жахливих умовах мільйони людей. Вона не зрівняється з тією, що була в таборі Шталаг Вільнюса чи на кладовищі німецьких військовополонених у Запоріжжі. Немає навіть того кошмару, який пронизує під час відвідування музею КДБ. Усе занадто доглянуто, як у музеї. Так бути не повинно. Вийшло, як у брестській фортеці.

Можливо, вся справа в погоді. Сюди однозначно не варто приїжджати в сонячний день. Можливо восени… Коли на землі лежить пожовкле листя і стелиться легкий туман… Тоді тут більш атмосферно буде.

Саме з цієї причини намагаються не запускати багато людей. Але все одно занадто багато шуму навколо, щоб зосередитися на думках, які відвідують голову в таких місцях. Воно й на краще. Думати про погане не хочеться.

Докладний репортаж із цікавими фактами про Аушвіц >>>

Огляд закінчив тільки о 19:30. Починаю повертатися на вокзал, дорогою зайшовши в магазинчик і купивши батончики та воду. Плачу готівкою, оплата карткою чомусь не проходить. Надалі проблем не було, тож гадаю, що це був поодинокий випадок, як у Гомелі, коли на мене напала касирка, проте тут продавчиня виявилася вихованою і жодних казусів, дякувати Богу, не трапилося.

Підходжу до вокзалу, заходжу всередину. А треба сказати, що вокзал в Освенцимі аж ніяк не європейський. В Україні або Росії такий можна зустріти в зовсім уже глухому селі. Бахмач, який я відвідав кілька днів тому під час поїздки в батуринський комплекс “Козацька столиця”, був набагато крутішим і сучаснішим. Так от. Заходжу на вокзал, а там… Усе, вечір, закрито! Каса працює до 18:00, туалет теж.

Підходжу до охоронця, він пояснює, що наступна електричка до Кракова буде о 20:10 і купити квиток можна буде вже прямо в поїзді. З туалетом усе простіше – він відкриває мені та ще кільком туристам той, що призначений для людей з особливими потребами.

Виходжу на зупинку і тихенько записую в блокнот враження за день. Заліз в Інтернет на хвилинку і з жахом розумію – телефон розряджений. Свій PowerBank я забув у номері, а на годиннику порвався ремінець, і я не ношу його вже другий день. Нічого собі! Доводиться повертатися на вокзал і нудьгувати просто під годинником. Проте чекати довго не довелося і до перону подають електричку Освенцим – Краків. Це новенький поїзд із розетками, Wi-Fi, туалетом… Загалом – те, що в мене в країні називається “Поїзд Інтерсіті” і курсує за плату в 4 – 10 разів вищу за звичайний поїзд.

Прикидаю, скільки коштуватиме квиток у такій електричці. Подумки готуюся викласти близько 45 злотих за поїздку і простягаю купюру в 100 злотих білетерці. Відверто дивуюся, коли вона дає мені здачу: квиток коштує, як і на звичайну електричку, лише 9,5 злотих!

На кріслах позаду мене влаштовується галаслива компанія, і лише під кінець поїздки я дізнаюся, що двоє з них – це хлопці з хостелу, зокрема й дівчина з Аргентини.

Поїзд їде 2 години, зайняти себе в дорозі нічим: плеєр у готелі, телефон розряджений. Зате подивився за вікно, поки не стемніло. Красиві захід сонця і природа…

За ідеєю цей поїзд швидкісний і міг їхати дуже швидко, але він не сильно виграє у звичайної електрички за часом просто тому, що так само “кланяється кожному стовпу” і зупиняється через 5 кілометрів підібрати неіснуючих пасажирів.

На вокзалі приїжджаю о 22 з хвилинами. Пішки топаю до хостелу. Вирішую залишитися в Кракові ще на один день, запитую в господарів, чи немає можливості продовжити бронь? На жаль, усі місця давно заброньовані, тож я вирушаю до вітальні, де тихенько пропрацював до опівночі за ноутбуком, зарядив техніку і заодно забронював місце в хостелі Deco Hostel на наступну ніч. Душ і спати… Завтра нікуди не їду, завтра просто гуляю Краковом… А заодно переселяюся в інший готель.