20 липня 2015 року моя спонтанна поїздка до Польщі завершувалася. Я розплющив очі вранці в хостелі і виявив, що за вікном – дуже сонячно і щосили співають птахи, не дивлячись на вчорашню бурю і грозу. Про них уже нічого не нагадує. Ще не було й 6 ранку, але попереду – довгий шлях додому. І в мене була відсутня інформація, як йдуть справи з жахливим переходом Шегині – Медики в напрямку України – раптом кілометрова черга?

І знову ранок починається для мене рано. Прокидаюся годині о 5, йду в душ, вмиваюся, повертаюся… І знову засинаю.

Через кілька годин ледве розплющую очі. Що поробиш – втома від постійної спеки і, хоч би що, переїздів електричками і кордонів дає про себе знати. Знову топаю вмиватися і приймати душ, щоб хоч трохи підбадьоритися. Після, намагаючись особливо нікого не будити в кімнаті, починаю збирати речі.

Рушник у Deco Hostel видають під заставу в 10 злотих, тож спускаюся на ресепшн і здаю його, отримую гроші назад. Піднімаюся в номер, одягаю рюкзак і збираюся їхати на вокзал. Як раптом розумію, що після вчорашнього дощу на вулиці цілком може бути холодно! У хостелі є внутрішній двір, куди я спускаюся, щоб перевірити. Чи буде нормально в шортах і футболці.