Кам’яна Могила. Звіт і корисна інформація.

Однією з найвідоміших визначних пам’яток у Запорізькій області (Україна) є світова пам’ятка давньої культури, заповідник Кам’яна Могила (не плутати з Кам’яними Могилами в цій самій області, трохи північніше, на кордоні з Донецькою областю). І ось зовсім недавно я зібрався і відвідав це цікаве місце, про яке із задоволенням розповім сьогодні.

Згідно з однією з легенд, утворилася ця пам’ятка через сварку двох богатирів, які стали кидати один в одного скелі. Хоча, насправді, цей масив створений природою.

На початку десятої ми зустрілися на автовокзалі, де купили квитки до Мелітополя. Я трохи здивувався від ціни: 5 баксів на людину за годину їзди в абсолютно вбитій маршрутці? Так, у цьому весь транспорт України… Згадуючи, як літав до Литви за 25 доларів, а в Грузію за 20, увесь час чекав, коли ж маршрутка піде на зліт, або, може, до мене підійде стюардеса з безкоштовним коньяком. Але ні, це був звичайний роздовбаний мерседес, переобладнаний із вантажного на пасажирський.

До Мелітополя не доїхали, побачивши покажчик “Кам’яна Могила” на повороті і не подумавши, що це всього лише покажчик, а не в’їзд, вискочили посеред траси, біля повороту на село Мирне. По суті, ми і повинні були їхати через Мирне від Мелітополя, але тепер ми повинні були протопати 7 кілометрів пішки.

Але чому б і ні? Ми не слабаки, 7 кілометрів – не 7 тисяч. Чому не пройтися? Тим більше, що погода була явно на нашому боці. Завдяки моніторингу погоди, мені вдалося виловити один день із +16 градусами і сонечком серед трьох тижнів вогкості, дощів, снігу і температури +1 – +3. Пощастило, загалом!

У дорозі нудно не було. За цікавими розмовами відстань долалася досить швидко, дратувала тільки повна відсутність лавочок і місць для відпочинку. Я звик до західної, де вони на кожному кілометрі. А тут навіть пенька не поставили, жлоби. Туристів вони, блін, чекають!

Натрапив на невеличкий гайок Гледичії. Її стручки, з насінням, якраз висохли й перетворилися на “брязкальця”, що дають цілі концерти від найлегшого вітру. Дуже цікаво було згадати цю рослину, в дитинстві мені заварювали її для полоскання горла під час застуд, тож характерний запах насіння пам’ятаю й досі, як і те, що отримана настоянка моторошно пінилася.

Натрапили на якесь садове господарство. Стрункі ряди слив і яблук гарно зеленіли й тягнули піти доріжкою. Ех, був би сезон із плодами, наїлися б із задоволенням! А так залишалося лише фотографувати і читати різні оголошення а-ля “совок стайл”.

Дорогою таки зайшли в селище Мирне. Засноване 1951 року і з населенням трохи більше ніж 3 000 на 2011 рік, має досить непоганий вигляд. Ні запаху гною, ні бруду, ні сміття. Навіть бібліотеки та магазини є. У магазині закупилися водою на дорогу, до того ж грошей залишалося дуже мало: вже по обличчю продавчині я зрозумів, що про кредитку не варто навіть питати. Зате після виходу з продуктового натрапив на напис на стіні, написаний суржиком. Молодці, оцінка – п’ять!

Ще ривок на кілька кілометрів, і ми прийшли до заповідника. Вхід коштує сущі копійки. Перепочинок на лавочці, пара ковтків води і ми нарешті підходимо до нашої мети – Кам’яної Могили. Тут вже зраділи гарному взуттю, оскільки спека дуже сильно натякала взутися легше, але ми залишилися непохитними, і тепер чудово почувалися в чоботях і берцах.

Взагалі, Кам’яна могила – це нагромадження каміння, які займають близько 30 000 кв. м., і висотою до 12 метрів.

Назва походить від українського слова “могила”, що означає “курган”, оскільки вся ця справа за формою нагадує якраз курган.

Судячи з усього, раніше це була піщана мілина Сарматського моря. Після відходу води мілина так і залишилася піщаним масивом, а його вершина поступово перетворилася на твердий пісковик. Потім, під дією водної та повітряної ерозії масив розколовся на безліч шматків, перетворившись на те, що ми можемо спостерігати сьогодні, – піщаний пагорб з великими брилами каменю. У нагромадженнях існує величезна кількість природних гротів, проходів і печер.

1778 року, під час російсько-турецької війни Олександр Суворов поставив у цих місцях пост з охорони поштового тракту. Це була перша згадка Кам’яної Могили.

А 1837 року Кеппен П. І., який їздив Приазов’ям з метою написання “Опису пам’яток давнини”, залишив запис у дорожньому щоденнику:

Кам’яна Могила – так у Мелітопольському повіті називається горб, що складається з величезних грудей пісковика і розташований на правому березі річки Молочної… нагромаджене тут природою каміння, то виступає із землі, то схиляючись у протилежні боки, утворює начебто навіси… один із моїх провідників, у дитинстві з товаришами, бачив на стінах написи, з яких один був завдовжки в аршин і більше…

1889 року розпочалися перші розкопки, однак не знайшовши скарбів або поховань, розкопки припинили.

У 1932 році співробітники Мелітопольського історико-краєзнавчого музею звернули (нарешті, і сто років не минуло) увагу на безліч наскельних малюнків усередині печер. Тоді ще молодий співробітник музею, а нині покійний Даниленко Валентин Миколайович буквально засипав листами Інститут археології АН УРСР, щоб ті розпочали більш масштабні археологічні роботи, тим самим, фактично, відкривши це місце для нас із вами. Дослідники, здебільшого завдяки Даниленку, відкрили понад 30 місць із наскельними зображеннями.

Під час війни розкопки не просто припинилися, а й радянського археолога, який очолював експедицію, варварськи заслали в Нижній Тагіл радянські пси лише з тієї причини, що він був німцем за походженням. Дослідження відновилися лише в п’ятдесятих, але вже без нього.

Тоді ж, у п’ятдесятих, тут планувалося створення Південноукраїнського водосховища, яке затопило б Кам’яну могилу, але Даниленко і його колеги домоглися статусу заповідника для цього місця, тим самим врятували пам’ятку природи.

1986 року на цьому місці було створено історико-археологічний музей-заповідник “Кам’яна Могила”, першим директором якого став Борис Михайлов, один із дослідників, який і висунув відповідну ініціативу.

Досі дослідники не дійшли єдиної думки, що ж за писемність розміщена на стінах гротів.

На жаль, вхід до гротів і печер зараз заборонений. Однак, навіть поверхнево подивитися на все це, піднятися на вершину – це справжній кайф, який не можна порівняти ні з чим.

Дивлячись на це каміння, можуть відвідувати і буденні думки, і філософські. Адже всі ці чудові нагромадження створила природа… Створювала з піску, за допомогою вітру, води, сонця протягом багатьох тисяч років…

І ось лежать усі ці пласти. Непорушні… Пройдуть ще тисячі років, і вони остаточно перетворяться на пісок, який розвіється вітром по місцевості… А поки що – це чудове місце, куди варто приїхати і подивитися!

Тут же є і ще деякі пам’ятки. Стежкою повз Кам’яну Могилу можна пройти до хреста (або спуститися з іншого боку з каменів). Він встановлений тут не просто так.

Цей хрест встановили в серпні 1991 року, в пам’ять про перших християн (III – VI ст.), які посіяли слово Боже.

Назад ішли лише до смт. Мирне, де підсіли на автобус до Мелітополя. У Мелітополі вже не було часу блукати, швидко дісталися від автовокзалу 2 до автовокзалу 1 (міжміського), поїхали до Запоріжжя, де були близько 18:00.

Отже, невеликий підсумок для тих, хто каже, що в Україні дивитися нічого, а їздити далеко у нього немає грошей. На все про все на двох у нас пішло не більше ніж 24 долари, це з дорогою, квитками і перекусами. Ми витратили всього 9 годин і навіть не виїжджали з області, при цьому отримавши море емоцій і подивившись чудові місця!

Кам’яна Могила. Туристична Інформація.

Як доїхати?

Для початку, вам потрібно приїхати в Запоріжжя. Звідси буде найпростіше дістатися. Рекомендую їхати від автовокзалу номер 1 автобусом до Мелітополя (ціна автобуса Запоріжжя – Мелітополь приблизно 5 доларів), або від залізничного вокзалу “Запоріжжя 1” електричкою чи поїздами, які проїжджають.

До Мелітополя ви приїжджаєте на автовокзал №1, звідки вам потрібно дістатися (пішки або маршруткою) до автовокзалу №2 і скористатися автобусом до смт. Мирне (ходить щогодини. вартість проїзду 4 гривні або $0,5).

Ну і від Мирного пішки трохи менше ніж 2 кілометри до самого заповідника, слідуючи за вказівниками.

На карті нижче я зазначив маршрути, автостанції та дороги.

Час і графік роботи

Заповідник “Кам’яна Могила” працює щодня, без вихідних. З квітня по жовтень він відкритий для відвідувачів з 9:00 до 18:00, а з листопада до березня графік роботи – 9:00 – 16:00.

Крім того, на території заповідника розташований музей, який працює з 9:00 до 17:00 (квітень – жовтень) і 9:00 – 16:00 (листопад – березень).

Ціни:

Вхід у заповідник:

• Дитячий квиток – 10 гривень
• Студентський – 10 гривень (тільки з 01.09 по 01.06)
• Дорослі – 15 гривень

Вхід до музею:

• Дитячий – 5 гривень
• Студенти – 5 гривень (тільки з 01.09 по 01.06)
• Дорослі – 7 гривень

Крім того, вимагають квиток на професійну фотозйомку (100 гривень) і відео (150 гривень), але рідко хто це перевіряє. Також пільговики можуть відвідувати заповідник безкоштовно, як і діти до 6 років.

Вдалих вам подорожей, друзі!