Як я відвідав засідання Верховної Ради

Потрапити на засідання Верховної Ради України я планував давно. Саме на засідання, а не на екскурсію будівлею чи залою засідань. Мені хотілося на власні очі побачити, як же працюють депутати. Нещодавно така можливість мені випала.

Уперше на засідання українського парламенту мене запросили взимку 2014 року, однак я не захотів їхати. Були інші плани, та й настрій не відповідав. На початку 2015 року сталася подія, яка полегшила потрапляння на засідання: запровадили можливість зареєструватися онлайн і відвідати відкрите голосування будь-якому охочому громадянину України. Більше для цього не потрібно було бути журналістом або звертатися до знайомих народних депутатів. Як подати заявку я нещодавно описував, можете спробувати. Є тільки нюанс – складно знайти момент із вільними місцями, найкраще це робиться вночі.

Отже, я подав заявку. Першу провалив – засідання скасували і всі заявки були скинуті. Але незабаром знову з’явилася така можливість, і я був затверджений для відвідування Верховної Ради 3 березня 2015 року. Усе збіглося вельми вдало – я вирушив до Києва на два дні, відвідавши не тільки ВР, а й музей грошей при Національному Банку України та резиденцію колишнього Президента України Віктора Януковича в Межигір’ї.

Отже, на пошту я отримав лист, у якому йшлося про те, що я маю з’явитися на засідання парламенту о 10 ранку, попередньо отримавши перепустку. Мій поїзд прибув до Києва за кілька хвилин до 6 ранку, а тому ще був час. Випивши чаю на вокзалі, я вирушив до чудового Hostel Smile. Незважаючи на те, що заселення з 12:30, адміністратор дозволила залишити речі. Ба більше, тепло зустріли, напоїли чаєм і дали можливість відвідати ванну, переодягнутися. Усе це було як ніколи доречно, адже в поїзді неабияк пом’явся (хоч і їхав у купе), а за годину мені належало увійти в одну з головних урядових будівель рідної країни.

Привів себе до ладу і побіг до метро. На вулиці лив дощ, а я відверто спізнювався. Перепустку потрібно було отримати не пізніше, ніж за 30 хвилин до початку засідання. Добігши до бюро перепусток, тітонька в ньому мене і спантеличила, і заспокоїла водночас: засідання перенесли на 12 годину. Був час перекусити, чим я і зайнявся в “Пузатій Хаті” на Хрещатику. Через пів години вирушив назад до парламенту.

Дощ продовжував іти. На Грушевського 5 уже в кілька рядів чергували міліціонери. Ближче ніж на 20 метрів до будівлі підійти вже неможливо – до мене попрямували правоохоронці і зажадали перепустку. Наскільки я зрозумів, просто так, жителю сюди вже не підійти. Показую перепустку і проходжу “першу лінію барикад”.

Як відвідувач, я прямую до входу для журналістів, з головного боку будівлі. Там уже сидять не міліціонери, а солдати з автоматами. Знову перевірка перепусток. У гардероб я здаю речі. Два кроки – комендатура. Знову перевіряють перепустку, перевіряють металошукачем, рюкзак просвічують на стрічці (як в аеропорту). У рюкзаку в мене тільки кофта, ручка, щоденник, фотоапарат (!) і пляшка води. Коли мене попросили відкрити рюкзак, я був упевнений, що їх “напружив” саме фотоапарат, проте їхню підозру викликала пляшка мінералки. Чомусь запитали чи не спирт там. Показав, що пляшка нова і при відкручуванні “клацає” – втратили до неї будь-який інтерес. Я зробив акцент на цьому моменті, ви незабаром зрозумієте чому.

Далі, такі самі ввічливі, але з автоматами охоронці попросили почекати, поки за мною спустяться. Тут варто пояснити один нюанс: відвідування Верховної Ради, на відміну від екскурсії, не дає змоги вам пересуватися ніде, окрім балкона для відвідувачів. Так, ще під час перерви можна вийти на поверх, де “відпочивають” фотокори та оператори. Це все.

Отже, хвилин за 15 до початку засідання нам сказали піднятися на 3 поверх, там зустріла приємна дівчина, яка займається відвідувачами. Я пояснив їй ситуацію: так і так, туристичний блогер, мовляв, роблю серію репортажів про парламенти різних країн. Дуже хочу проілюструвати свою статтю кількома фото, а ходити ніде не дозволяють. Можна чи ні потім зробити кілька знімків у кулуарі? Так, можна – підтверджує вона. І одразу після засідання зникає за солдатами, куди мені хід уже заборонено. Дякую, що називається.

На вході до зали засідань… Хто б ви думали? Правильно, ще охорона. Яка, думаю, не здивую вас, якщо скажу, що перевіряла перепустку. И… сказала, що фотоапарат проносити не можна, а забрати його в мене мали на вході. Довелося залишити фототехніку охоронцеві. Чому не можна пронести фотоапарат у ложу, де по сусідству приблизно 200 фотокореспондентів фотографуватимуть те саме – не відомо. Логічного, практичного застосування цій забороні я не бачу, більше схоже на примху. Але що поробиш, залишаю фототехніку. Благо, правилами не заборонено фотографувати, заборонено тільки вносити фотоапарати і відеокамери.

Засідання почалося. Тривало воно менше двох годин, з перервою. За цей час депутати таки змогли рази три проголосувати. Або два. Весь інший час парламент, на жаль, і моєму величезному здивуванню, нагадував перший клас школярів на перерві. Вони бігали між собою, збиралися групами за інтересами, обіймалися, базікали. Хтось, хто скромніший – лазив у планшеті. У мене було дуже гостре відчуття, що я і справді дивлюся на школярів.

Як людині, яка цікавиться політикою, мені, звісно, було дуже допитливо поспостерігати, як це все працює. Послухати виступи депутатів (самі вони один одного не слухали), поспостерігати за голосуванням на підтримку одного з найважливіших законопроектів дня, спрямованого на економічну стабілізацію (голосування провалили двічі). Але коли депутати вже, здавалося, починають працювати – більшість навіть сиділа на місці! – як сталася бійка і засідання перенесли.

Побилися два народні депутати – Ляшко і Мельничук. Виглядало це, звісно, ефектно, але зірвало моє відвідування ;) Нижче – відео бійки з новин.

До речі. Я, звісно, не відвідую засідання щодня. Але ось журналісти туди ходять двічі на день. І думаю, їм потрібно вимагати, відповідно до чинного законодавства України встановити курилку. На перерві я зайшов у туалет. Вірте чи ні – там висів густий туман. Очі виїдало. А за пів хвилини я пропах димом так, що відчувався і наступного дня. Кажу абсолютно щиро – у курилці на заводі, де я працював так не смерділо.

На цьому моє знайомство з Верховною Радою того дня добігло кінця. Дівчина, яка обіцяла допомогти з ілюстраціями, зникла за охороною, а я спустився до виходу і, одягнувшись, вийшов з будівлі. Перед будівлею проходив черговий мітинг, очевидно шахтарів (люди стукали касками по асфальту). Довелося обходити за охороною і виходити на вулицю з іншого боку будівлі.

Якщо коротко – відвідати засідання цікаво, не приховуватиму. Не зважаючи на всі обмеження, більшість із яких не має під собою жодних підстав. Подивитися на це наживо, а не по телевізору – знатна справа, панове. Навряд чи заради цього варто сюди їхати спеціально, а от якщо поїздка збігається з вільною датою – можете записатися. Однак підтвердження запису приходить зазвичай не раніше, ніж за тиждень до засідання, тож будьте готові ухвалювати рішення в останні хвилини перед поїздкою і коригувати плани.

Наостанок – трохи веселого відео. Чого гріха таїти, бійки в уряді були, є і будуть. Причому не тільки в Україні. Ролик нижче – це добірка 10 найкращих бійок у парламентах різних країн на думку журналістів одного телеканалу. Тут присутні Тайвань, Індія, Венесуела, Японія, Азербайджан, Росія, Болівія і США.