Краків для непосид. День сьомий. Дорога додому.

20 липня 2015 року моя спонтанна поїздка до Польщі завершувалася. Я розплющив очі вранці в хостелі і виявив, що за вікном – дуже сонячно і щосили співають птахи, не дивлячись на вчорашню бурю і грозу. Про них уже нічого не нагадує. Ще не було й 6 ранку, але попереду – довгий шлях додому. І в мене була відсутня інформація, як йдуть справи з жахливим переходом Шегині – Медики в напрямку України – раптом кілометрова черга?

З туалетами в цьому хостелі явна напруга. Лише один на поверх, причому вони всі немов із комп’ютерної гри – квесту. У тому, де є світло – немає мила і паперу. У тому, де немає мила – є папір. Жарти жартами, але піднятися на третій поверх за папером, повернутися на перший, а потім помити руки на другому – ось реалії цього хостелу. Тож тричі подумайте, перш ніж заселитися в нього.

Поки чекав чергу в душ – набрав халявних дисків і путівників, причому як англійською, так і польською. Навіщо – досі не зрозумію. Але це було не випадково, бо я побачив на стіні карту ДОТів лінії Молотова, що залишилися в місті, про які детальніше я писав у статті про Перемишль. І одразу згадав, що вчора забув їх відвідати, а їхати, не побачивши ці бункери, я не збирався. Тож вселяюся і просто з речами топаю до найближчого з них уздовж Вісли. Він розташований біля магазину. Це не Албанія, це центр Європи, центр польського міста. А ви кажете, що за таким у Тирану потрібно їздити.

За навігатором мені потрібно повертатися назад і робити величезний гак, щоб прийти на залізничний вокзал. OpenStreetMaps стверджує, що переходу з іншого боку вокзалу немає, а от логіка вказує – що бути такого не може! Тож я плюю на карту і йду за власними відчуттями в бік вокзалу, навіть не дивлячись у навігатор. І… не повірите, виходжу прямо до місця, звідки відправляються буси на кордон! Вони, виявляється, відходять зі зворотного боку вокзалу (якщо пам’ятаєте, то, приїхавши в місто вперше, я, за порадою місцевих, вийшов у центрі міста, а не на вокзалі). Чуття не підвело!!! Був найпершим, тому довго чекав, поки вся маршрутка заповниться. Спочатку очікування тривало довго, але потім під’їхав якийсь поїзд або електричка і автобус миттєво набився людьми. Після цього ми вирушили в бік кордону. Усі – українці, які працюють тут.

Дуже швидко дісталися до Медики і я зайшов до супермаркету за продуктами в дорогу. Купив собі води, бананів, йогурт і велику банку Nutella. Шукав шоколадки як сувеніри, але їх тут чомусь не виявилося. І ось що везти як подарунок? Вирішив не роздруковувати шоколадну пасту.

На виході зіткнувся з сім’єю, яка щойно приїхала сюди і обирала мобільний стартовий пакет із дешевим оператором. Порадив той самий, що мені тиждень тому порекомендував хлопець на вокзалі і показав трюк із халявним 3G на цілий місяць. У цей момент я і зрозумів, що в рюкзак все не влазить і попросив пробити мені касирку пакет. Заплатив готівкою і отримав здачу дрібними грошима. Уже вийшовши з магазину і розпрощавшись із тими хлопцями, я розтиснув долоню – там лежали монетки, і серед них були заповітні 2 польські гроші, яких мені не вистачало до повної колекції розмінних монет із Польщі (хто не знає – я колекціоную їх як сувеніри з поїздок).

Зі свого боку свій Інтернет я відключав. 3G – це було круто, чекаю поки прогрес доповзе до мого Запоріжжя. На момент написання статті (2016 рік) начебто навіть тарифи є, а Інтернету – немає. Вставляю рідний МТС Україна і пішов на кордон.

Назад – жодної черги. Полякам на мене вже відверто плювати – я залишаю їхню територію. Ставлять штамп про виїзд. А наші запідозрили мене в чомусь, попросили покласти сумку і рюкзак на стрічку, просвітили і відпустили геть.

Все. Я в Україні. На зустріч тупотять “мурахи”, запитують, чи велика черга на кордоні туди. Я на це й не звертав особливої уваги, якщо чесно. Хоча, мені здається, менша, ніж, коли я брав участь у тій битві, за яку, напевно, ордени належить видавати.

Розмінюю паперові злоті, що залишилися, в першому ж обміннику, не надто переживаючи за курс. Там близько 10 доларів усього. Заходжу по-швидкому до туалету і встигаю заскочити в автобус, зайнявши останнє вільне місце, хоч і досить незручне. За хвилину старенький жовтий “Богдан” рушає в бік Львова.

Здаю в автоматичну камеру схову сумки і топаю пішки до Пузатої хати. Львів – це місто, яке хоче стати Європою, але в нього це поки що не виходить. Ось начебто трамвайна зупинка. І написано, який трамвай ходить. Але схеми маршрутів немає (відсутність 3G уже дається взнаки – “прокладач” маршрутів EasyWay не вантажиться), замість неї – бездумна реклама. Висять електронні покажчики прибуття транспорту, але не працюють…

Вулиці, якими я зазвичай ходжу – перекриті. Скільки не бував у Львові, у них постійно ремонтують дорогу, то знімаючи, то укладаючи назад бруківку. Тут же, неподалік у парку імпровізований мітинг і намет за збір підписів. Рятують парк.

У їдальні замовляю солянку, бо супу немає. Пюре з котлетою. І все це запиваю смачним квасом. Просто свято шлунка і гаманця (за все віддав усього 3 долари).

І тут мені телефонує мама. Це був дзвінок дуже вчасно, бо я думав, де тинятися стільки часу перед поїздом додому. І раптом вона мене запитує – а ти годинник перевів? Дякую тобі, мамусю, за турботу! Звісно ж ні, Денис забув і живе за Варшавським часом! Переводжу їх на годину вперед і розумію, що краще повертатися на вокзал. Дорогою докупаю продуктів у вигляді соку, води та йогурту з булочкою, закуповую банани.

На вокзалі йду в зал очікування підвищеного комфорту. Комфорт там не надто підвищений, але мінімальна плата в розміні менш як $0,5 відсівають бомжів, які сплять на вокзалі. За пів години до подачі сумки переношу в зал і свої сумки з камери схову.

Незабаром я завантажився в поїзд Львів – Маріуполь, купивши квитки не до потрібного мені Запоріжжя, а до наступної станції, про існування якої навіть не підозрював. Це цікавий лайфхак щодо купівлі квитків, особливо на Укрзалізниці. Але про нього – трохи пізніше в моїй книзі.

На цьому поїздка добігла кінця. Я зараз перегортаю блокнот з поїздки і розумію – записів більше немає. Наступного ранку я прибуду в Запоріжжя і почну готуватися до своїх балканських пригод у серпні 2015.

Розповіді з циклу “щоденні звіти” по цій поїздці теж закінчилися. Але попереду – багато детальних звітів по окремих пам’ятках.

Усім дякую за увагу та неймовірних вам пригод!