Стебник – місто безнадії

Подорожуючи і ведучи блог, ви волею-неволею сприймаєте всі події, місця, локації через призму свого досвіду і поглядів на життя. І ваша думка – суб’єктивна. Так і в мене. Сподіваюся, статтею я нікого не ображу. Однак у моєму рейтингу найсумніших і найбезнадійніших міст поки що лідирує місто Стебник Львівської області, куди я заскочив на кілька годин на початку 2014 року.

Зазвичай, коли я планую побувати в місті менше 2 днів, то я кажу, що проїхав його транзитом. Але як можна так образити поселення, яке пішки обійти можна хвилин за 5?

Отже, давайте я покажу вам шматочок цього міста, що розташовується за 5 хвилин їзди від туристичного Трускавця, не найсумнішого Борислава і поруч із Дрогобичем, у якому можна по-справжньому насолодитися архітектурою Польщі часів нафтового буму.

Насправді, двома фото вище можна описати все, що відбувається в місті. Перше – це головна площа. Друге – типова вулиця і молоді матусі з візочками на ній.

До речі про матусь і візочки. Тут теж якийсь бебі-бум, хоча й не таких масштабів, як у Бориславі.

Між іншим, потрібно віддати належне людям. Вони явні оптимісти. Хоча, більшість із них мають нерухомість у Трускавці, яку здають, а тут живуть на ці гроші, або працюють у ньому та інших курортних містах поблизу. Багато хто валить куди подалі, в ту ж Польщу на заробітки. Бо тут тужливо і немає перспектив.

Ось, наприклад, звичайний вхід у під’їзд не найгіршого будинку.

Усередині під’їзду, до речі, не так уже й брудно. Але ось ці двері, абсолютно розбитий асфальт навколо…

Не зовсім зрозуміло, невже приємно, коли під вікнами – гора зі сміття та будматеріалів? Що заважає прибрати?

Тут живе понад 20 тисяч людей. Це все, що потрібно знати про місто.

З цікавинок – хіба що занедбаний завод “Саліни”. Тут були калійні рудники, які почали розробляти ще Поляки, до приєднання території до УРСР. У 1983 році ці копальні стали причиною сильної екологічної катастрофи, забруднивши навколишні території та завдавши удару по фауні Дністра і навіть Чорного моря.

Ще можна подивитися на людей. Люди, а точніше їхній погляд, хода… Усе це часто говорить про місто набагато більше, ніж будь-що інше. Люди тут красиві, але в багатьох – втомлені або сумні очі… Хоча, це особисто мої спостереження.

На дошці для оголошень – націоналістичні газети та патріотичні гасла. У цей момент розгорталися криваві події на Майдані в Києві.

Загалом – це не туристичне місто. Це просто місто. І чи їхати сюди? Ні, навіщо. Тут просто живуть люди. Звичайне місто на західній Україні.

До речі, саме тут я зустрів першого реального неадеквата на західній Україні. Усе дитинство тут бував мало не щороку, прожив тут пів року… Але в цьому містечку вперше зіткнувся з неадекватом. Якесь п’яне створіння, яке насилу вимовляло слова, почувши в автобусі російську мову, почало погрожувати мені, а себе називав Степаном Бандерою. Виглядав він комічно. Вийшов зі мною в Трускавці й ув’язався, йшов і погрожував. Потім звалив кудись, поки я йшов до магазину.

Ось така була поїздка вихідного дня навколишніми містечками.