Потяг Белград – Бар. Один із найкрасивіших і найнебезпечніших залізничних маршрутів світу

Один із наймальовничіших і неймовірних залізничних маршрутів пролягає на Балканському півострові. Прориваючись крізь гори, поїзд прямує ним із Сербії до Чорногорії, відкриваючи погляду своїх пасажирів чудові краєвиди.

Я не особливий фанат залізничного транспорту. Коли на мене чекає залізничний переїзд Україною, то ще на стадії купівлі квитків через сайт “Укрзалізниці” мене починає “плющити” від думки, що 8, 10, а то й 24 години доведеться провести без діла, в задушливому вагоні, спостерігаючи як сусіди розпаковують чергову копчену курку або поїдають варені яйця. Однак цей маршрут підкорив моє серце ще коли я вперше прочитав про нього в якійсь ЖЖ спільноті, присвяченій подорожам. І опинившись у Сербії я не зміг відмовити собі в тому, щоб проїхати ним.

Спочатку я планував свій маршрут через Боснію, проте саме згадавши про цей потяг я різко змінив його. Для того, щоб оцінити цю красу потрібно лише бажання, трохи грошей і дуже багато терпіння! Чому – я розповім нижче. А для початку – трохи банальних фактів, які ви й самі могли прочитати у Вікіпедії, але з моїми картинками 😀

Саме залізничне сполучення трохи довше, закінчується воно в порту міста Бар, що в Чорногорії. Однак потяг туди не йде і рахувати ми його не будемо.

Задуманий цей шлях був як національний проєкт Югославії 1952 року, а закінчилося будівництво в листопаді 1975. 28 травня 1976 року маршрутом Белград – Бар проїхав перший поїзд. Це був відомий “Блакитний поїзд”, особистий залізничний склад маршала Йосипа Броз Тіто. На ньому президент Югославії разом із дружиною вирушив до моря.

У 1977 році всю колію було електрифіковано. І в такому вигляді протягнув аж до 1990 року. Потім почалася болісна процедура розпаду Югославії та незліченна кількість Балканських конфліктів, деякі з яких (приміром, Косово) не вщухають досі. Усе це позначилося і на цьому маршруті. У 90-х роках через нестачу фінансування дорога прийшла в жахливий стан. Крім того неодноразово піддавалася бомбардуванням з боку НАТО, вибухам внаслідок диверсій тощо. Таким чином маршрут став вельми небезпечним. У 2006 році на ньому трапилася жахлива залізнична катастрофа біля Біоче (Чорногорія), де внаслідок сходження з рейок поїзда загинуло 47 осіб. Через це тепер вживають заходів щодо посилення безпеки на маршруті.

Але давайте не будемо про погане. А виглянемо у вікно…

Начитавшись в Інтернеті про потяг, я дізнався, що він курсує двічі на день. Один – денний, другий нічний. І в ньому ніколи не зачиняються вікна. Це було величезним плюсом для мене, оскільки я збирався зробити серію карколомних кадрів, як і багато інших мандрівників.

Майже всі звіти, які я бачив в Інтернеті, були від людей, які їхали нічним поїздом. Воно й зрозуміло, витрачати цілий день не кожен був готовий. А нічний дозволяв ще й на готелі заощадити.

Я вирішив, що я всіх розумніший, тому взяв квитки на денний поїзд. Вирішив, що пожертвую одним світловим днем заради репортажу! І взяв квитки в сидячий вагон… Тут крилася помилка… Вагон другого класу денного поїзда виявився з кондиціонером, дуже комфортним і… З ідеально закритими вікнами, які не відчиняються! Я ще напишу про враження від цієї поїздки в окремому репортажі, а поки що продовжу про сам шлях…

Поїзд їде нестерпно довго і регулярно спізнюється. Це пов’язано з поганим станом полотна, тунелів і мостів. І якщо їхати довго з такими краєвидами – це цілком цікаво і навіть захопливо, то спізнюватися неприємно. Мій потяг затримався на 2 години і господиня апартаментів, у яких я жив у Чорногорії, сказала, що це я везунчик. Він може затриматися і на 5, 10 і навіть 15 годин!

Довжина маршруту – 476 кілометрів. Так – так, саме ці 476 кілометрів поїзд повзе щонайменше 13 годин, а то й усі 28, якщо не пощастить! Але які це години! Які пейзажі за вікном! Раніше цей шлях долався за 7 годин.

Більша частина шляху пролягає територією Сербії (292 кілометри), ще 175 – через Чорногорію. Цифра трохи відрізняється від тієї, що пишуть у Вікіпедії та на багатьох сайтах, але є нюанс. Цей нюанс напевно помітили ті, хто швидко рахує в розумі. Пропала маленька ділянка в 9 кілометрів! Фактично, цей відрізок дороги пролягає територією Боснії і Герцеговини, через станції Štrpci і Яблуниця (її я проїжджав 2013 року, коли їхав із Сараєво до Мостара автобусом). Однак він не робить там зупинок і прикордонний контроль боснійців відсутній. Таким чином вдалося уникнути казусів, як, приміром, на маршруті Чернівці – Окниця, де поїзд кілька разів перетинає територію Молдови. Не знаю, як справи йдуть зараз, але ще кілька років тому старанно штампували паспорти!

UPD Поправляють – потяга вже за маршрутом Чернівці – Окниця взагалі немає. Шкода, а цікава була річ! Але є електричка Чернівці – Сокиряни, вона через Молдову катається. Треба буде випробувати 🚆

Протягом цих 476 кілометрів поїзд проклав 254 тунелі, загальною довжиною ~114 кілометрів. Найдовші тунелі – Созіна (6 кілометрів і 170 метрів) і Златибор (6.139 кілометрів).

Ще більше тут мостів. Чудовий віадуки та мости, які з’єднують між собою гори… 435 мостів загальною довжиною в 14,6 кілометрів. Найвідомішим і найдовшим із них є Mala Rijeka Viaduct. На момент спорудження це був найвищий залізничний міст у світі. Його висота становить 200 метрів. Пальму першості він утримував аж до 2001 року.

Я можу сказати, що не дарма поїхав поїздом. Літак – це, звісно, швидше. Але те, скільки красот я побачив… Ці пейзажі і моє знайомство з жахливим кліматом на чорногорському узбережжі влітку переконали мене ще раз, що в цій країні потрібно дивитися гори!

Ви тільки подивіться на ці будиночки в горах! Ну як можна не розчулитися? Хіба не краса?

Проїжджаючи повз озера – взагалі починається якийсь екстаз у пасажирів. Велика частина вивалює в коридор і починають фотографувати. Місцеві вже давно не знімають, але з не меншим інтересом спостерігають за цією дивовижною природою!

Внизу, немов іграшкова, пролягає автомобільна дорога. Нею їздять автомобілі і фотографи зупиняються на цих божевільних серпантинах, щоб сфотографувати віадук, яким мчить наш поїзд!

Велика частина людей їздить по країні. Або за маршрутом Белград – Подгориця. А в Подгориці майже всі пасажири змінюються, їм на зміну приходять відпочивальники, які прилетіли в столицю Чорногорії і тепер їдуть на узбережжя, до моря.

На жаль, у цей момент уже темно і зафіксувати всю красу стає вельми складним. Я навіть спробував зняти відео, щоб ви, шановні читачі, могли оцінити всю грандіозність цих краєвидів. За якість – заздалегідь перепрошую.

Приблизно за десяток кілометрів поїзд спускається з гір до узбережжя. Починає закладати вуха, немов у літаку! Перепад висот дуже серйозний!

В окрему статтю про транспорт у Сербії я виніс усі технічні деталі маршруту і розповів, як купити квитки на цей та інші поїзди, ціни на проїзд і багато інших нюансів. Зокрема – як не залишитися без місця, навіщо потрібна “резервація” і чи можна купити квиток на цей поїзд онлайн.

А поки що мені залишається лише констатувати, що залізничний маршрут Белград – Подгориця – Бар є, на мій погляд, одним із наймальовничіших у світі, і покататися на ньому обов’язково потрібно за такої можливості.