Ботанічний сад, сади і тропічний міраж. Празько – закарпатські пригоди. Частина 6

Цього дня дощу не було від самого ранку і це, звісно, нас порадувало. Однак збиралися і снідали ми досить довго, тому з квартири вибралися тільки в районі 9:30. У нас був план, і ми знали, що зараз потрібно їхати в ботанічний сад.

До Празького ботанічного саду їхати досить далеко. Тому знадобилося зробити кілька пересадок. Без проїзного це вийшло б дуже дорого. А так – не думаєш взагалі про такі дрібниці, як оплата проїзду.

Вхід у сад, з якого ми підійшли, розташовується поруч із житловим районом Праги. Ми ще повернемося в ці двори, щоб розглянути їх докладніше, оскільки мене цікавить житло в цій частині Європи.

На вході ми заплатили за квитки, взяли мапу парку і вирішили, що огляд почнемо з самого саду, а в Фата Моргана підемо після, бо туди веде окремий вхід. Причому і квиток вхідний туди теж окремий, але економити на теплицях точно не варто – це найкрутіше в цьому парку, на мій погляд!

На вході, до речі, стоять автомати карбування сувенірних монет, що може допомогти вам у створенні вашої колекції монет, якщо ви не знаєте, що колекціонувати у ваших подорожах і що привезти з Праги.

Ботанічний сад нас звісно вразив. Починаючи від кактусарію (а я дуже люблю спостерігати за цвітінням кактусів), закінчуючи ландшафтним дизайном, який тут переважав.

Найбільше мене цього разу цікавила зона південної та північної Америки. Тож ми забралися в останню, де все нагадувало про території колишніх Британських і Французьких володінь Нового Світу.

Навіть для наочності поставили вігвами, типові житла індіанців (ті самі, про які свого часу говорив дядько Федір із мультфільму “Простоквашино”).

Вода в нас добігала кінця, і Марина запропонувала набрати воду з питного джерела, яке розташовувалося неподалік, проте я не ризикнув. Мене трохи збентежила наявність за 2 метри хімічно – небезпечних елементів під землею.

Красиво виглядають беззмінні хвойні ліси, де стовбури сосен такі високі, що й не видно крону. Чимось віддалено нагадує одну з ділянок заповідника Хортиця, проте там, у зв’язку з якимись аномаліями, стовпи мають не настільки рівну форму, а немов спотворену.

Між дерев іноді проглядаються черепичні дахи Праги, які так органічно вписуються в навколишній ландшафт, що хочеться милуватися цими пейзажами дуже довго.

Іноді дорогою трапляється вельми дивна творчість. Наприклад, ці два жирафи, які мені особисто більше нагадали гігантські пилососи або фени. Зроблені вони зі старих і іржавих металевих бочок та інших залізних конструкцій.

Ми почали спускатися далі і виявили маленький будиночок. Поруч стояли вулики, а всередині була виставка фото, присвячена бджолам. Цілком можливо, що тут, як і в Грузії, на території Батумського ботанічного саду, можна купити мед, зібраний бджолами з цього розмаїття рослин. Але в мене викликало інші емоції.

Річ у тім, що буквально за два тижні до цього я закінчив читання чудового роману “Таємне життя бджіл” Сью Монк Кідд. Ця книга про складну ситуацію в Америці емігрантів у 20 столітті, про життя простої дівчинки, про довіру, кохання і взагалі – про життя. Мене вона дуже вразила, а тому всім, хто захоче – я рекомендую прочитати цей роман (а ще краще – зробити це в рамках марафону 25 книжок за рік).

До речі, за мотивами цього роману було знято однойменний фільм. Теж можете подивитися, дуже непоганий.

Так от. Потрапляння в це місце, фото бджіл і стільників, запах меду – все це миттєво народило в моєму мозку відповідну асоціацію. І нахлинули приємні спогади. Однак ноги боліли від довгої ходьби… Ми зробили ще кілька кроків і як на замовлення – біля стежки виявилися гамаки!

І ось ми, під враженнями, завалюємося в ці гамаки, а наші ноги гудуть, немов ці самі бджоли. Лежати і відпочивати особливо ніколи, але 5 хвилин можемо собі дозволити!

До речі, я тут відчув усю красу гамака і зрозумів, що рано чи пізно я куплю собі такий, щоб можна було виїхати кудись на природу з книжкою, завалитися в гамак і насолоджуватися відпочинком на повну котушку. Поруч потріскує багаття, на вугіллі від якого трохи пізніше приготувати рибку з картоплею… Ех, мрії…

Ну а тим часом, трохи полежавши, ми вирушили далі. Спершу натрапили на цілу плантацію лаванди. А тому Марина зажадала фотосесію, яку ми з радістю в ній влаштували. Варто зауважити, що стільки лаванди я ще не зустрічав – буквально килим!

Ну а поруч – японські сади. Тут усе вже не так розбурхує, а навпаки, налаштовує на умиротворення і спокій. Гадаю, якщо ви живете десь неподалік і захоплюєтеся йогою та медитаціями, то кращого місця годі й шукати. Ну а ми, як обивателі, просто ходили і насолоджувалися.

Тут вам і десятки дерев, підстрижених у техніці бонсай, і крихітні водоспади (а я маю пристрасть до водоспадів, хто не знав)…

Далі на маршруті з’являються виноградники. Тут вирощують виноград, з нього роблять вино, і скуштувати його можна просто тут, у невеличкому закладі по лівий бік. А праворуч – каплиця православна. Блаженство, але явно не в таку спеку, коли вуха плавляться.

Ми стали підніматися до виходу і в якийсь момент виявили оглядовий майданчик, звідки відкрився чудовий вид на палац Троя, поблизу з яким я побачив ще одну свою пристрасть – зелений лабіринт. Сумнівів бути не могло – після ботанічного саду ми вирушимо туди!

Але на початку у нас ще були плани. Ми стали рухатися до виходу, оскільки перед відвідуванням садів ще вирішили повернутися на самий верх, до зупинки Na Pazderce, куди приїхали вранці. Там ми бачили великий торговий центр, де можна було поїсти і закупитися продуктами.

І раптом натикаємося… Я не знаю, як це називається. Це просто ігровий майданчик, де з дерева і каменю зроблені аналоги стародавніх інструментів. Просто невеличкий інтерактивний майданчик, де ми зависли. Я бігав від одного до іншого і від душі дуркував, дитина. Хоча, всі знають, що ми, чоловіки – це просто великі діти!

Але нарешті Марина відірвала мене від гри на цих штуковинах, і ми вийшли з саду. Побіжно оглянули місцевість. Тут дуже навіть не погано: поруч ботанічний сад і багато зелені, річка Влтава в кроковій доступності, лікарня, кілька шкіл, пошта, аптека, дитячий садочок, спортивні стадіони та ресторани. Усе, що потрібно для спального району. Не погане місце, щоб купити квартиру або зняти її на тривалий термін.

Типово для цієї пори року хмари набігли дуже швидко і несподівано, а на вулиці піднявся сильний вітер. Щоб сховатися від нього і дощу, що зривається, припускаючи, що він мине за кілька хвилин (так і сталося), ми зайшли до торгового центру “Краків”, де провели приблизно годину, привівши себе до ладу, придивляючись до подарунків і заодно скупившись у Біллі. Із собою ми заготовили йогурти, булочки, банани, яблука, персики, побільше води і морозиво.

До речі, саме тут я вперше спробував рекомендоване мені раніше чеське морозиво Míša, яке нам дуже сподобалося. Воно невелике і з дуже незвичайним, злегка кислувато-сирним присмаком. Коштує не дорого, але дуже смачно, рекомендую.

І ось, навантажившись знову продуктами, ми рухаємося у зворотному напрямку. Цього разу ми заходимо в чудові сади.

Фата-Моргана, або “Міражі” – це частина ботанічного саду, що являє собою оранжерею, з відтвореним кліматом для всіх тих тропічних, пустельних та інших рослин, які б не прижилися в чеському кліматі. Подібні павільйони ви можете зустріти багато де у світі: у Віденському та Празькому зоопарках, у віденському Будинку Метеликів… Однак ця – найцікавіша з раніше відвіданих мною.

Всередині, крім рослин, ви можете спостерігати екзотичних метеликів.

Можете спуститися в підземну печеру (штучну, щоправда), щоб насолодитися краєвидом чудових риб у ставку через скло і доторкнутися до величезного кореня неймовірного баобаба, який росте на верхньому рівні.

Особливий інтерес для мене становила остання зала, в якій можна було виявити рослин – хижаків. Ті самі, які заманюють запахом комах, а коли ті потрапляють всередину і прилипають там, закриваються і повільно перетравлюють.

Скажу прямо, іноді ці квіти викликають вельми дивну асоціацію, прямо за дідусем Фрейдом.

Що знов-таки захоплює мене в цьому саду, як і в багатьох закладах Праги, – то це можливість присісти й відпочити, насолодитися не поспішаючи красою й ароматом. Ось і тут ми знайшли кілька стільців, на яких можна було, відкинувшись, заплющити очі і слухати спів птахів, шум штучного струмка і водоспаду…

До речі, в тому самому штучному струмку живуть невеликий вуж або гадюка, не встиг роздивитися. Зате роздивився на виході кущ Коки, з якої робиться і напій, і наркотик.

Набравшись сил і перекусивши, ми вийшли і спустилися до Тройського замку. Входити всередину вже не було сенсу – він зачинявся за кілька хвилин. Зате можна було оглянути його зовні.

А тут є на що подивитися. Така кількість статуй і скульптур, кожна з яких несе в собі глибокий сенс і підтекст.

Так і уявляєш, як імператор стоїть і дивиться зверху на свої володіння і підданих.

А в нього під ногами – його повалені вороги, скинуті в прірву і придавлені каменем так, що більше ніколи не встануть.

Лабіринт, побачений мною зверху. Виявився цікавим, але не зовсім лабіринтом. Поблукавши там хвилин 10, ми зробили кілька фото і вирішили виходити. Знайшли центр, кілька цікавих каналів, які, найімовірніше, мали бути заповнені водою, парочок, що цілуються, і більше нічого.

Зате на виході нам сподобався ось цей витвір. Все-таки, вміли раніше будувати. Звичайна стіна, перетворена на щось на кшталт тривимірної мозаїки. Тут і ліпнина, і розпис, і мозаїка. Та й сюжет цікавий.

Погулявши до темряви в парку, ми зрозуміли, що ще обов’язково повернемося сюди наступного разу, коли відвідаємо Прагу. А поки що вирушили додому, заїхавши в маркет за куркою та іншими продуктами. Вже дуже захотілося звичайного, домашнього супу. А попереду у нас був наступний день, коли ми відкриємо для себе прекрасний занедбаний парк “Цибулька”, виявимо недоступність порталу до підземної річки і багато іншого!

Інші звіти з цієї поїздки:

• Львів з високого замку та інші нотатки. Празько- закарпатські пригоди. Частина 1
• Дорога зі Львова до Праги, вірус Петя і битва за нижню полицю. Празько – закарпатські пригоди. Частина 2
• Ласкаво просимо до Праги: хитрі хапуги і добрі люди під дощем. Празько – закарпатські пригоди. Частина 3
• По дахах і одразу в зоопарк на 25 день народження. Празько – закарпатські пригоди. Частина 4
• Хлопчики люблять фотоапарати, дівчатка – авто і загублений 14 трамвай. Празько – закарпатські пригоди. Частина 5
• Ботанічний сад, сади і тропічний міраж. Празько – закарпатські пригоди. Частина 6