По дахах і одразу в зоопарк на 25 день народження. Празько – закарпатські пригоди. Частина 4

Вранці я прокинувся від сонця, яке світило у вікно. Враховуючи, що прогноз погоди обіцяв зливи, це не могло не тішити. І хоча на вулиці ще було видно сліди вчорашніх злив, день обіцяв бути погожим. Ось і чудово. Починався наш перший повноцінний день у Празі, а заодно – і мій день народження!

Сніданок був легким, оскільки напружуватися особливо не хотілося. Зварили гречки, заправилися йогуртом. Із собою ми зробили бутерброди, які незабаром стануть класикою наших подорожей: хліб, сир, помідори і листя салату. Змінювався тільки сир, ми встигли за тиждень спробувати близько 5 видів напівтвердих сирів.

Вийшли на вулицю з наших празьких апартаментів, які ми зняли, і попрямували на найближчу трамвайну зупинку. У нас із собою були проїзні на всі види транспорту, що дуже зручно, тому про квитки ми не думали і могли здійснювати потрібну кількість пересадок і поїздок. За що, звісно, спасибі людині, яка приклеїла їх під лавочкою біля вокзалу.

Завдяки навігатору в телефоні проклали дорогу і проїхавши дві зупинки, опинилися в самому центрі Праги. Поки Марина записувала відео, а я діставав з рюкзака фотоапарат, без якого слабко уявляю собі подорож, прийшло відчуття деякого дискомфорту. Основною причиною був, звісно ж, натовп туристів. Такої кількості людей я не бачив ніде, хіба що під час концерту групи Ляпіс Трубецькой на музичному фестивалі ЗахідФест 2014. Але ці натовпи весь час кудись переміщалися, кудись ішли, норовили влізти не вилазити з кадру. Утім, на цьому негатив закінчувався.

Спершу ми вирушили на головну площу міста – Карлову площу. Для цього було кілька причин: ми хотіли добре поїсти й обміняти гроші. І саме тут, у самому центрі масового обману туристів сховалися два заклади, які могли нам допомогти і не обманювали відвідувачів. Ось такий-от парадокс.

Звісно, дорогою ми не можемо опустити голову. У Празі не можна дивитися під ноги або прямо. Тут потрібно дивитися вгору. Кожна будівля має стільки цікавих елементів і такий дивовижний декор, що хочеться її розглядати годинами. Це не можна порівняти з жодним іншим містом. Навіть у Відні я не так “зависав” перед кожною будівлею.

Карлова площа величезна, але це жодним чином не заважає туристам заповнити її так, що складно проштовхнутися. З абсолютно незрозумілих причин, деякі будівлі починають мені нагадувати Україну. Але не Львів, який воістину можна назвати одним із найкрасивіших у країні, а маленький, провінційний Дрогобич. Хоча, ніякої схожості немає і в помині.

Заходимо в обмінник, який розташований за хвилину ходьби від центральної площі. Про нього я написав у статті: де вигідно обміняти гроші в Празі. Цей напевно найвідоміший у місті. Він розташований у центрі, про нього часто пишуть путівники… Саме з цієї причини до нього шикується черга з туристів і місцевих через дорогу на сусідню вулицю. Проте це не проблема, рухається вона дуже швидко і ось уже за 7 хвилин підходить наша черга. Я обміняв 70 чи 100 доларів на дрібні витрати (у Празі практично скрізь можна оплатити карткою, що для мене було дуже вигідно, проте це підходить не всім туристам, а лише якщо ваша картка в Євро чи хоча б доларах. Читайте про це у статті гроші та картки в подорожі). Отримавши на руки крони, вирушили витрачати їх на їжу.

Пообідати (а вже, треба сказати, підходив час обіду. Ми якось довго прокидалися вранці) вирішили дешево, економно і безпечно. Кращого місця для цього, ніж їдальня мерії, ми не могли придумати. Так, тут будь-який мешканець чи відвідувач міста може ось так просто зайти і поїсти. Як знайти це місце і де взагалі поїсти в Празі – це тема для окремої статті.

Вирішили гаряче не замовляти. А от м’яса хотілося. Тому взяли салати з курятиною і сиром, кілька смачних тістечок (назву яких ми так і не записали) і чай. Для початку цього вистачило, плюс поки ми наминали обід, з’явився час відповісти на вхідні дзвінки, поспілкуватися з родичами. А через пів годинки вирушили неспішно і безцільно бродити містом.

Ми відключили навігатор і безцільно ходили вуличками, насолоджуючись деталями. Скільки тут таких-от нюансів, які можуть бути непомітними, якщо не придивитися. Якщо не замислитися. Але ж, якщо жити в цьому місті, напевно, звикаєш до всього цього і воно сприймається як щось само-собою зрозуміле. Для нас же – це шедевр архітектури, смаку і мистецтва.

Звісно ж, натрапили на відому статую, яка зображує доктора Зигмунда Фрейда, що висить на висоті 7 футів. Дивно, але про цю статую знають багато хто, всі бачили її фото, але люди так зайняті розгляданням власних телефонів і надсиланням чергової фоточки в інстаграм, що проходять повз неї й не помічають, де вона розташована!

На цьому наше знайомство з незрозумілими скульптурами не закінчилося, і дуже скоро ми натрапили на голову Франца Кафки, що крутиться, яка встановлена навпроти одного з входів у торговий центр Квадро.

У цьому ж торговому центрі опинився наш улюблений супермаркет Білла, а тому ми спустилися туди і скупилися бананами і яблуками, для перекусів. Розплатився я з якоїсь причини не карткою, а готівкою, і вже на виході з подивом виявив, що у мене в кишені повний набір усіх чеських розмінних монет. Це було круто, ви б бачили мою щиру радість! Річ у тім, що я люблю збирати повсякденні монети в країнах, де бував. І дуже часто доводиться неабияк попотіти, щоб зібрати повний набір (як, приміром, було в Албанії або в Польщі, де до мене ніяк не хотіла приходити монетка у два гроші).

Пройшовши ще пів години, опинилися в парку Zítkovy sady, де вирішили перевести дух. Нам захотілося забратися кудись вище, подивитися на місто з іншого ракурсу. Тоді я одразу зрозумів – потрібно йти і забиратися на різні будівлі та вежі. І почали ми з будинку, що танцює.

Взагалі, будинок-танцюрист у Празі – це пам’ятка вельми спірна. Весь час точаться суперечки про те, що ж це: нове слово в архітектурі чи шрам на тілі старовинного міського центру. Однак, якщо згадати, Ейфелеву вежу, від якої так “тягнуться” туристи, свого часу теж було названо найжахливішою архітектурною спорудою Франції.

Зробивши кілька знімків зовні, ви поїхали до бару, що на даху, і, взявши по пляшечці спрайту (ось так виглядає днюха непитущого), вирушили на самий верх. Поки я фотографував Марину, а Марину – Прагу з даху будинку і панорами, почав капати легкий літній дощ, що в одну мить прогнало інших відвідувачів. Ми вирішили не йти, оскільки хмари були маленькі. І мали рацію – вітер забрав від нас хмари і менш, ніж за 3 хвилини виглянуло сонце. Варто зауважити, подібні дощові “нальоти” застануть нас ще кілька разів за цей день.

Насолодившись краєвидами міста з цього ракурсу, ми вийшли, сіли на трамвай і поїхали до Карлового мосту. Адже як можна побувати в Празі, і не відвідати Карлів міст?

Дорогою, на трамвайній зупинці, на нас чекала дуже цікава споруда – фонтан Краннера. Чудовий фонтан у стилі Бароко. Не можна було відмовити собі в тому, щоб сфотографуватися на його тлі (хоча в той момент ми ще не розуміли, що перед нами, вичитали вже вдома).

І ось ми підійшли до Карлового мосту. З боку Правого берега насувалися хмари, а тому ми вже приблизно розуміли що станеться. Проте без роздумів рушили в безодню туристів.

Звісно, як і будь-яку пам’ятку, міст потрібно дивитися на світанку, коли натовпів туристів ще немає. Однак ми вже прийшли, не йти ж? Рушили в бік правого берега, розглядаючи найцікавіші мостові статуї. І ось варто було нам дійти до порталу на західній стороні, як різко почалася сильна злива. Спроба сховатися біля стін малостранських веж не принесла особливого успіху, тому ми промокли до ниточки. Добре, що я встиг швидко зняти з себе кофту, загорнути в неї фотоапарат і заховати його в сумку.

І знову дощ не змусив нас довго мокнути. Через кілька хвилин він почав припинятися і люди рушили назад. Ну що ж, і ми теж пішли, тепер у зворотному напрямку. Марина запропонувала їхати до зоопарку і хоча я бачив, що хмари рухаються саме в той бік, вирішив, що це буде гідне завершення дня. А тому прийняли рішення – зоопарку сьогодні бути!

Однак на початку я вирішив, що ми можемо піднятися на ще одну висоту. Цього разу нашому погляду постала Староміська вежа, у якої відкрито доступ на дах. Її висота 57 метрів над Влтавою, а тому вид мав відкриватися чудовий! Ми і вирушили туди.

У вежі, крім даху, є кілька експозицій, однак вони абсолютно не цікаві. Усе, що становило історичний інтерес, давно зберігається в національному музеї. А ось із підйомом на найвищу висоту ми не прогадали! І справді дуже красиво!

Трохи похуліганили, забралися на шпиль. Карлів міст – немов на долоні. Чудово! Тут ми влаштували невеликий привал і тільки потім спустилися вниз. Цього разу багато ходити не стали, а пішли на площу Староміську, звідки з пересадкою дісталися зоопарку.

Варто було нам вийти з автобуса, який привіз до самого входу зоопарку, як з неба знову почали зриватися краплі дощу. Ми підійшли до каси і задумалися, чи є сенс іти сьогодні. Хвилину коливання – і ми вже знову під зливовим дощем. Ховаємося під навіс біля входу і подумки плануємо відступ. Однак хмари відносить убік за п’ять хвилин і ми вирішуємо все-таки вирушити всередину. Ми купуємо квитки і вирушаємо всередину!

Дійсно, ми не пошкодували, що залишилися! Люді було дуже мало, а захоплення – просто не передати словами! Що цікаво, Марина ніколи до цього не бувала в зоопарку, а тому для неї це був подвійний захват. Ми залипали біля тварин (добре, що не зустріли коалу, інакше знову провів би з нею пів години, як у зоопарку Відня). Біля жирафів і зовсім як діти крутилися – так близько і з різних ракурсів можна їх було розглянути. Детальніше читайте в статті Празький зоопарк нашими очима, де ми зробили детальний огляд цієї пам’ятки Чехії.

Празький зоопарк не дарма вважається одним із найкращих у світі. А за віком – так і зовсім посідає перше місце. Тут дуже красиво, величезна кількість тварин і у них хороші умови проживання, що важливо.

Тут, до речі, я вперше побачив кенгуру. І зблизька – коня Пржевальського. Для тих хто не знає – 2016 року ми спеціально вирушили в Асканію-Нова для того, щоб погуляти недоторканими степовими просторами і побачити цих коней у їхньому природному середовищі існування. Побачити-то побачили, але вони були дикими і табун близько до себе не підпускав. Тут-же одна з конячок підійшла до огорожі і так довго й уважно на мене дивилася, що я не втримався і пішов її погладити. Встиг кілька разів пройтися рукою по її розкішній гриві, як запалив охоронець і довелося відійти.

Загалом зоопарк залишив про себе тільки найпозитивніші емоції. Ми ще обов’язково сюди повернемося!

Вийшовши із зоопарку, ми зрозуміли, що нікуди більше не встигаємо, а наші ноги гудуть як бджоли після такого напруженого дня. А тому ми прийняли рішення, що на сьогодні з нас достатньо вражень. Заїхавши дорогою в магазин і скупившись на вечерю, ми вирушили додому, де, приготувавши вечерю і прийнявши душ, впали на ліжко і заснули в передчутті нашого наступного дня в Празі!

Інші частини розповіді з цієї поїздки:

• Львів з високого замку та інші нотатки. Празько – закарпатські пригоди.
• Дорога зі Львова до Праги, вірус Петя і битва за нижню полицю. Празько – закарпатські пригоди. Частина 2.
• Ласкаво просимо до Праги: хитрі хапуги і добрі люди під дощем. Празько – закарпатські пригоди. Частина 3.
• По дахах і одразу в зоопарк на 25 день народження. Празько – закарпатські пригоди. Частина 4