Ужгород. Найменший обласний центр. Фотозвіт

Ужгород – це найменший обласний центр України. А ще – один із небагатьох, за яким не здогадатися назву самої області, адже вона – Закарпатська.

У самій Україні про Закарпаття знають, що тут цвітуть сакури. Плутають із західною Україною (читати – Львівська область), з чим місцеві жителі категорично не згодні. Регіон складний і не простий. Але я вирішив поглянути на нього з боку простого мандрівника, а тому під час нашої Празько-Закарпатської мандрівки зупинилися тут на кілька днів.

Про свої враження – у цій статті. Ласкаво просимо під кат!

Місто справді крихітне за українськими масштабами: 40 км² площі та трохи більше 112 тисяч населення. Його можна обійти за кілька годин і, можливо, ми б не затрималися тут надовго, якби не було ухвалене бажання використати його як місце базування під час мандрівки різноманітними замками закарпаття.

Ясна річ, сам Ужгород теж оглянули як тільки могли. Попри свої невеликі розміри, рельєф тут досить складний, а тому доводиться попітніти, гуляючи вуличками. Особливо, якщо ви хочете піднятися до замку.

Ужгородський замок здався мені вельми нудним, але оминути його не можна. Він гордо височіє над усім містом і вабить до себе. Кам’яні стіни і рови привертають увагу. Сюди варто зайти. Про сам замок я розповім в окремій статті, оскільки його історія вельми цікава.

Перші дні видалися вельми дощовими, що, однак, надавало додаткового шарму вулицям, мощеним бруківкою.

При цьому узбіч рівних тут немає. Підніматися доводиться цією самою бруківкою, що складно навіть у спортивному взутті.

Не менш чудовий вигляд має греко-католицький хрестовоздвиженський собор. Він заснований 1640 року єзуїтами, а 1646-го був добудований.

Навпроти – пам’ятник імператриці Марії Терезії, яка і передала в 1773 – 1780 роках собор греко-католикам.

Коли я писав цю статтю, несподівано для себе розділив місто на три частини. Перша – це історично-замкова, про яку йшлося вище. Друга – типова пост-радянська. Третя – щось затишне, європейське, з шаром пилу… Ніби ніхто давно не прибирав у старовинному замку.

В очі впадають ті самі будови, які приводять у захват типового обивателя “нульових” і є страшним сном Одувана. Природно – розбавлене тонною реклами і жахливих вивісок.

Радянсько-югославський стиль нікуди не подівся, тут йому приділяли уваги не менше, ніж в усій решті частини СРСР, не дивлячись на те, що Закарпаття приєднали одним з останніх, вже після Другої Світової війни.

І водночас видно, що люди намагаються хоч якось це прикрасити. Багато зелені: чагарники, дерева, лоза… За всім цим намагаються приховати не найкращу архітектуру і часом це виходить так мило, що аж затишно…

Паркани і сірі, похмурі стіни будинків намагаються прикрасити графіті. Наприклад, цей горобець зворушив мене за душу.

І ось здавалося-б. Красиво зробили. Посадили стільки зелені. Пофарбували лавочки. Навіть милий парк розбили з дзюркотливою водою, в якому так затишно ховатися від сонця в спекотний день.

І коли тобі здається, що починаєш любити це місто, на очі з’являється щось металеве, від чого хочеться вигукнути матом на всю вулицю. Що за жах?

Адже це хтось придумав? Дозволив встановити. Зробив. Поставив. Пофарбував. Що це за монстр такий і навіщо він?

Звісно ж, дерева, газон і лавочки, які звернені на чергові нелегальні зали гральних автоматів і казино, що маскуються під лото і лотереї.

І ось, коли захочеться завити від усього цього – бігом хапайте ноги в руки і біжіть. Але не з міста. У вздовж річки Уж у стару частину міста… Ту саму, затишну й лампову.

Тут на вас чекають старі будівлі… Частина – відреставрована.

А з деяких того й глядиш – щось обвалиться. Нагадало Стрий у Львівській області, куди ми їздили з Моршина під час відпочинку.

Очі чіпляються за цікаві пам’ятники. Приміром – ось цей пам’ятник ліхтарнику дядькові Колі, який, якщо вірити пам’ятній дошці, виконував свої обов’язки десятиліттями і робив це бездоганно.

Стоїть собі прекрасна річ – будочка для буккросингу. Шкодую, що не зайшов і не подивився, що за книжки всередині. Однак, у будь-якому разі – це тішить. Важливо, щоб вона користувалася попитом. Адже на сьогодні українці практично не читають книжок¹, а це – шлях у нікуди.

А якщо завернути в одну з вузьких вуличок, можна натрапити на велику кількість стріт-арту. Невідомі широкому колу художники прикрасили стіни центральної міської бібліотеки в міру своїх сил і фантазій.

Тут-же вирішили повісити кольорові парасольки над землею. Трюк, який розійшовся по всіх містах світу. Пам’ятаєте, ми бачили таке в Белграді?

Бачите, до речі, ведмедя на тлі українського прапора зліва? Звернув тільки зараз на нього увагу. Чи то відсилання до віршів Корнія Чуковського, чи то до герба Закарпатської області.

І що мені в усьому цьому не сподобалося? Той самий “наліт”, де він? Та ось, просто поверніть голову праворуч.

Зробили прекрасний провулок – то невже не можна розібратися із закинутими будинками? Хоч трішки причепурити, щоб не кидалося в очі?

Але ми не будемо про погане, а спробуємо помічати більш позитивні деталі. Приміром – дошка, на якій шрифтом брайля (для незрячих) написаний короткий путівник містом.

На жаль, жодного корисного навантаження вона не несе, у зв’язку з повною відсутністю інклюзивної інфраструктури в місті.

Я б назвав це нагадуванням кожному з нас про те, що ми живемо у світі, де є люди, які мають особливі потреби. Головне, щоб це не стало галочкою в мозку в місцевих чиновників, мовляв така табличка – це інклюзивне місто.

Утім, встановлена вона була за кошти громадських організацій та місцевого університету², а тому жоден чиновник морально не постраждав від необхідності думати.

Неймовірно гарний вигляд має ще одна визначна пам’ятка – будівля ужгородської синагоги. Заснована вона була 1904 року, а сьогодні тут розташовується обласна філармонія. “Переформатування” відбулося після Другої світової війни, коли сюди прийшла радянська влада. Усе, пов’язане з юдаїзмом, було видалено, а тому пишну прикрасу даху та фасаду побачити не вдасться.

Але й те, що збереглося до наших днів – насолода для очей туриста! Багато деталей, які хочеться розглядати годинами!

Навіть через міст пройти просто так не можна. Обов’язково потрібно звернути увагу на дрібниці. Ось поручень – мініатюрне відсилання до Статуї Свободи.

Далі, на наступному поручні цих же сходів – металевий кубик Рубіка. А пот ногами – покажчики відстаней до різних міст світу.

Тут вам і Белград, і Відень, і Нью-Йорк. Обирайте, що душі завгодно.

Я так і не зміг підібрати слів, щоб описати Ужгород. Яким він відкрився для мене? Маленьким містечком із радянською архітектурою? Ні! Європейським і затишним? Теж не зовсім те слово…

Це неймовірне місто, на любителя. Не зовсім ретро… Просто Ужгород. Такий, яким я його запам’ятав.

А закінчу статтю я цим кадром із ретро-автомобілем. Адже гарний вигляд, особливо на вулицях цього містечка? Сюди потрібно обов’язково повертатися. Особливо навесні, коли зацвітуть сакури. Але це вже зовсім інша історія…

1. Сколько читают украинцы // Research & Branding Group URL: http://rb.com.ua/blog/skolko-chitajut-ukraincy/ (дата обращения: 03.02.2020). [↩]
2. В УжНУ изготовили туристическую карту Ужгорода для слепых туристов // UA-Reporter URL: https://ua-reporter.com/news/v-uzhnu-izgotovili-turisticheskuyu-kartu-uzhgoroda-dlya-slepyh-turistov (дата обращения: 03.02.2020). [↩]