Самарський ліс і мій перший похід по гриби

Дивно, але до свого тридцятиріччя я жодного разу не збирав грибів. Як так вийшло – я не знаю. Начебто і хотів спробувати, але все руки не доходили. Все-таки, треба знати грибні місця, розуміти як і що робити. Загалом – відкладав дуже довго. Поки в один момент, сидячи в гостях у знайомих із церкви, я не почув від них пропозицію – не хочеш із нами по гриби поїхати?

У той момент я переживав певні складнощі в моєму житті, втрати і сильне психологічне навантаження. А тому вхопився за цей шанс обома руками: я зможу відволіктися, хоч на день, від своїх проблем! Та ще й здійснити свою мрію! Так вийшло, що через день, Вставши ні світ ні зоря, я мчав шикарною трасою Н08 у бік Дніпропетровська, щоб потрапити в Самарський ліс.

Як це було

Не проспати – ось було головним завданням. З часів роботи на заводі я не мав звички вставати в таку рань. Тому на 4 ранку було заведено відразу з десяток будильників. Але, як це часто буває в подорожі, коли у вас є мета – прокидаєтеся ви швидко і без проблем.

Швидко перекусивши, я вийшов на вулицю. Там був туман. Ні, не так. Туманище немов в однойменному фільмі за мотивами роману Стівена Кінга. Не видно було абсолютно нічого.

Буквально навпомацки я дістався до друзів. Вони жили на селищі і мій вихід до них, щоб відкрити багажник, закінчився тим, що мої кросівки були всі в тонні бруду. Само по собі це було не смертельно, але вони стали відчайдушно ковзати по педалях а автомобілі. Довелося перевзуватися, благо виїхав я в кедах Lacosta, тоді як для походу у мене в багажнику лежали вірні трекінгові кросівки від Columbia.

Завантажившись у мій гольф, ми стартували. Виїхавши на набережну, я хотів було розігнатися, щоб заощадити час, але не тут-то було. Незважаючи на порожню ранкову дорогу, погана видимість не вселяла довіри. Тоді я, до речі, зрозумів, що дальнє світло в тумані – злісний ворог і тільки погіршує ситуацію.

На виїзді з міста зупинилися, щоб зустрітися з іншими учасниками нашої поїздки, купив кави, щоб не заснути за кермом, і вирушили далі.

Дорога до Дніпра (Дніпропетровська) пролетіла дуже швидко. Це була одна з найкращих трас в Україні на 2022 рік: 3 смуги в кожен бік, ідеально рівні, з розділювальною смугою. Тут літають і по 300 без особливих проблем.

Потім звернули в Кам’янське. На блокпосту (у зв’язку з війною їх поставили в багатьох місцях) місцевий поліцейський, зазирнувши в машину і зрозумівши, що ми їдемо по гриби, повідомив, що надто пізно їдемо: уже 10 ранку, а грибники приїжджають о 6-7. Я тихо застогнав, уявивши що було б, якби я виїхав о 2 ночі.

Ще трохи поблукавши населеним пунктом і закупивши в супермаркеті АТБ батончики і банани з водою, ми вирушили далі.

Дорога на лівому березі Дніпра була повною протилежністю трасі, якою ми їхали сюди (і нею ж я незабаром вирушив на машині до Києва). Вона була в жахливому стані, ями глибиною по 10 сантиметрів і більше, постійні стики і гостре каміння під колесами. Настійно рекомендую їхати сюди тільки на хорошій гумі і найкраще – на позашляховику. Хоча і мій Golf Varient впорався гідно.

Коли ми заїхали вже в сам ліс, з’їхавши з дороги на піщані стежки – я був невимовно радий (як коли їздили на водоспад Бурбук у Хмельницькій області).

Усі узбіччя були вже заставлені автомобілями грибників. Їх було не просто багато. Складалося відчуття, що вся Україна приїхала сюди на збір грибів.

Але сім’я, яка запропонувала це місце їхала попереду і не зупинялася. Вони вели до того місця, яке подобалося їм і ми покірно слідували за ними. І ось нарешті – фініш! Запаркувалися на траві.

Досвідчені грибники з нашої компанії, яка, як виявилося, налічувала добрий десяток автомобілів, одразу пішли до лісу. Я ж ходив навкруги і питав що взагалі робити. Мені показали один гриб, які я зміг запам’ятати, який був їстівний, після чого мені вручили пакет з АТБ.

Ну що ж. Пора залишитися наодинці зі своїми думками – вирішив я. Швидко перевдягнувши шкіряну куртку на джинсівку (до цього часу погода значно покращилася) і взявши з собою ніж та рукавички з автомобільного ремонтного набору, я висунувся до лісу.

Головним орієнтиром для мене стала павутина. Якщо вона чіплялася мені на обличчя – значить там ніхто не ходив до мене. А це було головним завданням – відірватися від усіх і зосередитися на думках і відчуттях.

Мої враження

Збирати гриби нічого не знаючи про них – вельми неоднозначний процес. Я прийшов до того, що за підсумком просто їх викину 😎. Але друзі забрали їх у загальний кошик, щоб приготувати наступного дня. Сподіваюся з ними все добре 🤷‍♂️

Спочатку мені здавалося, що я абсолютно не здатний знайти жодного гриба. Попросту не бачив їх впритул. Ходив години пів абсолютно безрезультатно, не зустрічав навіть мухоморів або поганок.

А потім я усвідомив, що проблема в моїй неуважності. Я зазвичай не звертаю увагу на деталі. Тут же це було вкрай важливим. Після цього все круто змінилося.

Не поспішаючи, я просувався в ліс, знаходив цілі галявини з грибами, збирав їх і отримував задоволення. Особливий азарт. Не дарма збирання грибів називають “Тихе полювання”.

Висновок

Мені щиро сподобалося проводити час за збором грибів. Це дає змогу залишитися наодинці зі своїми думками, усамітнитися з природою, послухати спів птахів і нікуди не поспішати. І водночас краще це робити, коли вам потрібно розібратися із собою, щось обміркувати.

У моєму випадку залишитися наодинці зі своїми думками означало ще більше заглибитися в депресію. І добре, що я вчасно вибрався з цієї безодні негативу, сфокусувавшись на природі.

Сам же Самарський ліс прекрасний. Він казковий! Я б із радістю сюди повернувся не тільки щоб збирати гриби, а й покататися на велосипеді. Крім того, тут-же протікає річка Самара, на якій можна чудово пройтися на байдарці.

Якби не звуки вибухів і сирен, що здалеку долинали до мене і нагадували, наскільки близько фронт, – було б узагалі чудово.

Місце чудове, настійно рекомендую для відвідування! Орієнтовні координати 48.733333, 35.450000