Дорога з Поградець (Албанія) до (Салоніки) Греції

Дорога з Албанії до Греції займає тривалий час, незважаючи на спільний кордон. Обидві країни великі за площею, а тому в дорозі вам доведеться провести певний час.

Під час подорожі Балканами, перебуваючи в Чорногорії на узбережжі, я купив квиток до Києва на літак із Салонік, а тому було вирішено продовжити шлях через Албанію, а відлітати вже з Греції. Це давало змогу заощадити близько 200 євро на квитку, і я не вагався.

Подивившись Чорногорський Улцинь, відкривши для себе неймовірний Албанський Шкодер, прогулявшись центром Тирани, прибув у Поградець. Це маленьке курортне містечко на березі карстового озера, в пішій доступності від македонського кордону мене не надто вразило і обернулося низкою неприємностей, але й затримуватися в ньому я не планував.

Провівши ніч у Поградцях, на ранок я вийшов до розвилки в центрі міста. Ще будучи в Тирані, я зайшов у представництво автобусної компанії Альба-Транс, яка і займається міжнародними перевезеннями, зокрема з Албанії до Греції. Там за 28 (у 2018 році це вже 35) євро я купив квиток на автобус.

Як я вже неодноразово згадував, в Албанії немає автостанцій у традиційному сенсі слова. Автобуси просто вирушають із найрізноманітніших місць у певний час. У разі, якщо ви їдете міжмістом, то вам просто потрібно знайти інформацію в Інтернеті або у місцевих, щоб дізнатися, звідки вирушають автобуси і маршрутки у вашому напрямку.

Міжнародні рейси формуються біля офісу компанії-перевізника (хоча це навіть віддалено не нагадує єгипетські автовокзали в Шарм-ель-Шейху). Але тут теж не так усе просто, адже автобус проїжджий і їде за маршрутом Тирана – Салоніки, а отже в цьому містечку буде просто проїздом.

Звісно, де буде автовокзал – ніхто не сказав. За допомогою навігації на телефоні я виявив два позначення автовокзалу в місті. Обидва на одній і тій самій головній дорозі, причому один – це місце, де мене висадили, коли приїхав зі столиці, а друге – метрів на 300 далі, на розвилці.

Справедливо припускаючи, що в будь-якому разі автобус не зможе проїхати повз нього, оскільки це головна дорога через місто і він рухатиметься нею, раптом усвідомив, що другий варіант – одразу за розвилкою і я не знаю, куди поверне водій.

Однак, усе вирішилося просто. На відміну від внутрішніх рейсів, ці збиралися біля офісу. І прийшовши на місце, із задоволенням виявив, що там висить вивіска AlbaTrans.

Приблизно за 10 хвилин до приїзду автобуса, з офісу вийшов чоловік і з властивим східним людям виглядом сів на стільчик поруч із дорогою. Його функцію я дізнався незабаром – побачивши великий автобус, що проходить повз, він повернувся до мене і ще двох молодих людей, які сновигали поруч, і запитав – Салоніки?

– Так! – радісно відповів я і чоловік махнув рукою водієві.

Автобус зупинився, і я вліз всередину. На моєму місці та сусідньому вже влаштувалася дівчина і спала, а тому довелося її потривожити. Невдовзі виявили вільні місця і розсілися, таким чином кожен отримав можливість більш-менш розслабитися.

І ось так вирушили в дорогу. Дорога, треба сказати, не близька. Зайнятися було більше нічим, як дивитися за вікно й іноді провалюватися в сон. Я почувався не найкращим чином, а тому намагався скоротати час. Тим паче, що прокинутися довелося о 5-й ранку.

За вікнами пропливали пейзажі. Час від часу траплялися гірські краєвиди, проте такої краси, як під час поїздки потягом Белград – Бар не помітив.

Впадає в око й те, що колір ґрунту стає жовтуватим, одразу розумію, що ще далі віддаляюсь від Чорногорії і чому вона так названа.

У якийсь момент знову провалився в сон, а прокинувся від того, що в автобус заходили люди. Розплющивши очі, я виявив усередині поліцейських і впав у ступор. Не від їхньої присутності, бо розумів, що ми вже на кордоні, а від того, що за написами і нашивками безпомилково визначив у них німецьку поліцію!

Не розуміючи, що відбувається, я кліпав очима і намагався розібратися в ситуації. Перша думка – ми приїхали не туди. Зараз смішно, але тільки вибравшись із напівдрімоти, здалося, що я справді міг сісти на інший автобус і за кілька годин доїхати до кордону з ФРН!

Однак потім прийшло розуміння, що все набагато простіше. Тоді якраз до Європи йшла чергова хвиля біженців, цього разу з Сирії. І йшли натовпами через територію в тому числі Албанії та Греції. А поліція Німеччини допомагала тут підтримувати порядок. Хоча так і не зрозумів, навіщо було перевіряти автобус, який з Албанії їхав до Греції?

Ну да ладно, це не важливо. Моя європейська зовнішність дозволила навіть не показувати паспорт, і я вибрався з автобуса, щоб відвідати туалет. Це довелося б зробити, бо і без того довга дорога затягнулася – автобус відігнали вбік і годину намагалися висадити з нього жінку, яка їхала за квитками, оформленими на чуже ім’я. Скандал і перепалка тривала дуже довго, а ми все чекали.

Зрештою і наш транспорт приїхав до контролю. Паспорт навіть не глянули – з-поміж усіх у пачці він швидко був проштампований, хоча й потребував Шенгенської візи (безвізового режиму з ЄС Україна тоді ще не мала), на відміну від албанського, з яким уже мали право відвідувати країни Шенгенської угоди без оформлення віз.

На огляді багажу і зовсім нічого не показував, обійшовся спробою говорити англійською (прикордонники на піших КПП 99% країн світу говорять або погано, або ніяк). Іншим довелося діставати всі речі із сумок. Можливо, що албанці теж не проти підзаробити контрабандою, як жителі західної України, створюючи черги і бійки на кордоні…

Однак незабаром формальності було пройдено і мені повернули паспорт, з яким я пішов назад в автобус. Дорогою відбулася ще одна зупинка, у Греції, у придорожньому кафе з жахливо брудним санвузлом. На вулиці було тепло і добре…

Потім ще кілька годин зиркання у вікно на навколишні краєвиди (які стали дедалі частіше схожими на пустельні дорогою до монастиря Святої Катерини) і я прибув на центральний автовокзал у Салоніках.

Там було простіше. Я просто сів на потрібний автобус містом і дістався до чудового хостелу Thess, де переночував, куди довелося викликати лікаря і звідки, пожертвувати майже всі свої найкращі речі церкві. А вранці благополучно вирушив до аеропорту, щоб полетіти до Києва (теж не без пригод).

Загалом дістатися з Албанії до Салонік, як і інших міст Греції, не складно. І зробити це можна компанією Albatrans. Їхній офіційний сайт: http://www.albatrans.al/

Купити квитки не можна онлайн, але можна забронювати, з подальшим викупом в одному з офісів. Більш детально ви зможете прочитати в статті про транспорт в Албанії.

На цьому я завершую розповідь про свою дорогу з міста Поградець до Салонік! Залишайте коментарі та дивіться, можливо вам сподобаються й інші статті!