Музей викинутих речей у Києві

Київ дуже цікаве місто. І як будь-яке велике місто воно цікаве насамперед місцями, про які здебільшого не підозрюють навіть місцеві жителі.

Так і з цим музеєм. Він ніби як і існує, але знають про нього лише одиниці. Ще менше людей горить бажанням його відвідати. І не стільки через далеке розташування, скільки через те, що ніхто особливо не намагається зробити його знаменитим. Та ще й малограмотний “піар” зіграв свою роль – пара “розумників” назвали його в Інтернеті “музеєм сміття”, а самі господарі гордо підписують як “музей вторсировини”, що викликає ще менше бажання його відвідати, ніж назва “музей сміття”.

Але, з іншого боку, навіть не знаєш, як його краще іменувати. Я вирішив підписати його, як “музей викинутих речей”. В англійській мові є прекрасне словосполучення – discarded things. Ось це саме воно!

А річ у тім, що підприємство “Київміськвторресурси”, яке займається переробкою вторсировини впродовж уже багатьох десятків років, перебираючи сміття, знаходить у ньому безліч цікавих речей і артефактів, які рука не піднімається викинути. Саме тому тут і утворився такий музей, який від початку слугував тільки для особистого користування. Тут можна знайти багато цікавого.

Основна експозиція музею почала формуватися ще 1943 року, з моменту заснування заводу. Тому тут дуже багато і знарядь сільського господарства, якого активно позбувалися.

Якісь хитрі пристосування для пасічників, щоб викурювати бджіл із вулика.

Прилади для стрижки волосся, прародителька стригучої машинки

Є різна форма – від військової до шкільної, від радянської до німецької. Усе це охайно одягнене на такі-ж викинуті манекени.

Просто величезна кількість творів мистецтва. Картини, вишивка, мозаїка і навіть старовинні ікони. Тут назбирається на непогану виставку, за бажання.

Хоча, більшість із них не в найкращому стані.

Статуї, статуетки та бюсти. Їх багато, вони найрізноманітніших розмірів. Ну а рекордом є кількість погруддя Леніна, які ще донедавна стояли в кожного голови чи директора на столі в кабінеті.

Є ціла “армія” бездротових прасок ;) Є ті, що працювали від вугілля, засипаного всередину, а є й такі, що просто потрібно було нагріти на грубці.

Любителі фототехніки можуть “залипнути” на довго біля цього маленького стенду з фототехнікою. Тут і старі Палароїди, перша мильниця Kodak і чудові радянські екземпляри фотоапаратів, які були в мріях будь-якого радянського фотолюбителя.

До речі, особливий інтерес для мене становив ось цей старий Зеніт з об’єктивом Геліос 44-2. Саме такий досі використовую я, як штатний “портретник” на своєму Nikon D5100. Що-що, а оптику робити “совєти” вміли на славу.

Повернемося до експозиції. Крім фотоапаратів тут ще багато техніки… Наприклад ось такий ось “крутий” калькулятор. Так, він злегка відрізняється від того, який запускається командою calc. Він не здатний провести і 1\10 тих розрахунків, які я робив на наладонному інженерному калькуляторі під час роботи в конструкторському бюро. Зате виглядає солідно і втратити його складніше, погодьтеся!

Називається цей агрегат “обчислювальна багатоголовкова машина”, або простіше – ВММ.

Нагадування про те, що не завжди у нас були плазмові телевізори на всю стіну і торренти з кінофільмами в HD якості – маленький, переносний телевізор Старт, популярний в СРСР наприкінці 60-х років.

MP-3 плеєрів теж колись не було. Я пам’ятаю, як ми “понтувалися” першими CD-програвачами, як до цього в нас були касетні плеєри розміром із цеглу, які нам купували батьки. Але й ось такі-от програвачі платівок, з радіоприймачем розширених частот я теж пам’ятаю.

Спробуйте пояснити сучасній дитині навіщо крутили ручку радіоприймача, сподіваючись зловити таку бажану іноземну хвилю. Попри те, що їх глушили, озброївшись іноземним приймачем, це все-таки іноді вдавалося. І ризикували ж, хоча за це можна було надовго виїхати в тайгу.

Більш компактний варіант, так би мовити…

А ще раніше музику просто виконували, навіть якщо хотілося її просто послухати ;)

Однак грати на цих інструментах уже навряд чи представляється можливим.

Ах, так! Пилосос забув вам показати. Правда компактний і красивий, так?

Різні монети, статуетки і скарби. Їх тут теж вистачає.

Є сервіс, який був подарований Котику від І.К. А потім викинутий. Мабуть, Котик образився \ образилася або ще щось сталося. Але відтоді сервіс у музеї, і його історія – загадка.

Медалі, ордени, нагороди і значки тут розсипом. Забута епоха, минулий час. Вони більше нікому не потрібні й не цікаві… А колись ними пишалися і навіть, можливо, одягали.

Фамільний герб напевно. Визначити його приналежність не зміг. Судячи з кольору – прапор Союзної Республіки Югославії, але це навряд-чи. Швидше за все – повернутий на 90° прапор Франції, на гербі явно якісь мушкетери.

Насправді – дуже цікаве місце. Дозволяє подивитися безліч різних старих і цікавих речей. Тим паче, що відвідування музею – безкоштовне.

Але є й кілька серйозних мінусів. По-перше – частина музею, в якій зберігаються найцікавіші речі, закрита для відвідувачів. Туди сторонніх не пускають, тільки “для своїх”, як то кажуть. Чому – не знаю, може саме там тепер зберігається золото партії? :)

По-друге – ті речі, що зберігаються на вулиці – вони… зберігаються на вулиці. Цілий рік. З усіма наслідками, що випливають. Пил, волога, іржа, грибок… Цьому цілодобово піддаються експонати, від чого їхній вигляд страждає ще більше.

Якщо у вас буде зайві кілька годин у Києві – не полінуйтеся, з’їздіть сюди і подивіться. Я думаю – ви не пошкодуєте.

Музей працює з 9:00 до 18:00 щодня, крім суботи та неділі. Знаходиться за адресою вул. Степана Сагайдака, 112. Найближча станція метро – Лівобережна. Координати: 50.466382, 30.586779

Щоб потрапити до музею, вам потрібно підійти на прохідну “Київміськвторресурси” і попросити пустити вас до музею. Вам покличуть охоронця, який з вами зайде в сусідні ворота і покаже, що потрібно. Охоронець – людина дуже зацікавлена і детально вивчила експозицію, тому якщо виникнуть питання про призначення тих чи інших предметів – можете запитати у нього.