На байдарках дніпровськими плавнями біля Запоріжжя

Як давно я мріяв поплавати дніпровськими плавнями! Ось такий ось словесний каламбур не давав мені спокою давно і навіть був занесений у мій особистий Must Do лист.

Щоб зрозуміти це прагнення, потрібно трохи зануритися в історію. У моєму рідному місті Запоріжжі, буквально за півгодини їзди на велосипеді, є чудові плавневі лабіринти, які в народі прозвали “Домаха” на честь однієї з баз відпочинку, що там розташовується. Відкрив їх для себе я 2015 року, коли вирішив обкатати там свій новий велосипед і відтоді дуже люблю їздити туди як сам, так і з друзями на вилазку. Ловля риби, смачні сосиски з багаття або просто усамітнення з коханою людиною в цьому заспокійливому місці під спів птахів. Нарівні з Хортицею цей шматочок природи рятує жителів одного з найнебезпечніших в екологічному плані міст України.

Історія цих місць

Колись тут були грандіозні угіддя. Землі, що простягалися аж до Херсона, частина яких була тим самим знаменитим “Великим лугом”, про який я згадував у статті про замок Попова. Тут були шикарні ліси і степи, повні дичини і з чудовими пейзажами. Однак, потім прийшли совєти, а вони не особливо церемонилися з природою, коли йшлося про індустріалізацію. Але, якщо Аральське море висохло, то тут усе просто затопили. Нижче за течією, 1956 року було споруджено Каховську ГЕС. У результаті утворилося Каховське водосховище, води якого і поховали більшу частину Великого лугу. Плавні, що залишилися від нього, зараз є на правому і лівому березі, а також у південній частині острова Хортиця.

⚠️ Унаслідок прориву Каховської ГЕС під час бойових дій частина цих територій, які перебували під водою, знову вийшли на поверхню. На жаль, вивчити їх повноцінно не представляється можливим, оскільки ними проходить лінія фронту і тривають важкі бої між військами України та Росії. Однак ландшафт на сьогодні відрізняється від того, який я бачив під час сплаву на байдарках. ⚠️

Однак сушею дістатися можна тільки до певної точки. Це канал, приїжджаючи до якого я щоразу облизувався, дивлячись на протилежний берег. Він був безлюдний, непрохідний і вабив своєю красою. Годинами міг роздивлятися супутникові знімки і карту, де дивився на те, як ці лабіринти перетворювалися на вабливий вигляд, що незабаром сформувався в певне бажання проплисти там на каяках.

Як ми зважилися на цю подорож

Каяки були обрані не випадково. Незважаючи на те, що канал, який відокремлює мене від протилежного шматка землі, був глибиною близько 8 метрів, в інших місцях могло бути мілководдям, багато коряк стирчало з-під води, дерева, що впали, перегороджували дорогу… Тому швидкохідні, маневрені двомісні каяки були ідеальним варіантом.

В один прекрасний момент ми з Марінкою вирішили, що досить відкладати таке чудове заняття і почали готуватися до подорожі. Перша поїздка була запланована в рамках групової “поплавушки” на пів дня з гідом, оскільки байдарку і весла ми бачили вперше, а вже плавати на них не вміли навіть уві сні.

У певний час, повоювавши з місцевими таксистами за ціну на дорогу, ми під’їхали до бази, з якої мали стартувати. Поки гід проводив базовий інструктаж, який полягав тільки в необхідності носіння жилета і тому, як правильно тримати весло, я озирнувся одним оком. Ба, та це те саме місце! Ще 10 метрів – і буде той самий глухий кут, далі якого я ще не бував. Нетерпінню не було меж. Ми одягли рятувальні жилети (за технікою безпеки виходити без них на каяках не можна нікому, а вже тим паче такому “плавцю”, як я), упакували наші речі в гермомішок і спустилися на воду. У кілька гребків, зіткнувшись разів 5 з іншими учасниками, ми вийшли безпосередньо на Дніпро.

Наш досвід і враження

Сонце вже починало серйозно смажити. Але це не особливо лякало, оскільки ми вже через хвилин 10, звикнувши до каяків, знову звернули в плавні. Не вміючи ні гребти, ні керувати цим плавзасобом, ми намагалися адаптуватися. Найскладніше було навчитися гребти одночасно, не заважаючи один одному. Між іншим, цей вид спорту і відпочинку чудово допомагає людям розвинути командний дух і придушити в собі бажання тягнути ковдру на себе. В іншому випадку ефективність веслування зводиться до нуля, а ви врізаєтеся в перешкоди і не можете вписатися в жоден поворот.

Ми з Марінкою “синхронізувалися” досить довго, пів години – так точно. Але результат не міг не радувати – ми змогли вловити потрібний ритм і частоту, зрозуміти, що робити, і як результат – без зусиль плисти, легко маневруючи і за необхідності розвивати дуже швидку швидкість. Ось тут-то і з’явилася можливість озирнутися на всі боки.

Потрібно сказати, що байдарка була двомісна і розташувалися ми так: попереду, як і належить, легший пасажир. Це місце зайняла Марина. Тут потрібно вкладати значно менше зусиль у веслування, зате важливо бути уважним і давати команду задньому, адже за спиною йому не видно перешкод у вигляді дерев, що стирчать з-під води та іншого.

Ззаду на весло налягав я, попутно відповідаючи за повороти, гальмування і роздачу води, яка чомусь весь час валялася у мене в ногах. З іншого боку, вона у нас була і це чудово. Навчені життєвим досвідом, ми ніколи нікуди не йдемо без води, а вже гребти під палючим сонцем цілий день – їжакові зрозуміло, пити захочеться. На двох взяли 3 літри мінеральної води, тоді як деякі вирушили взагалі без запасів провіанту і води. Їм доводилося просити воду в інших, оскільки зневоднення давало про себе знати.

Так от, почали ми оглядатися. І стало зрозуміло – це крутотень! Просто якісь неземні пейзажі, ніби пливеш джунглями Амазонки. А лабіринти ведуть усе далі й далі… Цією протокою ми дійшли до озера Оріхівське, а потім, трохи набравшись сил на чистій воді, пішли далі.

Частина шляху пролягала озером, але це ненабагато спрощувало справу. На шляху траплялися такі зарості водоростей та іншої підводної рослинності, а також латаття, що хрести ставало практично неможливо і починаєш відчувати себе в трясовині. Хоча, ми ж вирушили сюди за пригодами, правильно? Хіба нас це зупинить? Звичайно ні, тому ми рвонули в саму гущавину очеретів і стали пробиратися крізь них.

За межами центральної частини озера, де глибина варіюється від 2 до 2,3 метрів, та й однієї 11-ти метрової западини, тут мілко, особливо в рукавах. Глибина менше метра, по пояс десь. Але вода вже починала цвісти, а потім лізти в неї не виникало бажання. Тим більше, що водоростей тут так багато, що іноді неможливо підняти весло.

Зупиняємося біля одного з водних полів із ліліями. Марина, та й я ніколи не бачили їх так близько. Підійшли максимально, стали знімати з усіх боків. На думку не спало зривати цю прекрасну квітку, як вчинили не найобдарованіші члени нашого колективу. Все-таки, це природна краса, а зірваною вона зів’яне дуже швидко.

Варто зауважити, що ми весь час пливли позаду групи і втрачали їх з поля зору. Спочатку це було ненавмисно, через нашу нерозторопність. Але потім ми зрозуміли, наскільки це зручно. Навіщо стикатися і стояти в черзі з каяків, коли можна плисти в кінці, на відстані в десяток метрів, насолоджуючись природою?

І все йшло чудово, поки вкотре відставши, ми не побачили попереду парочку з нашої групи. Ми якраз ішли тим штучним каналом, про який я говорив на початку статті. Усередині мене боролися суперечливі почуття: з одного боку, я був упевнений, що плисти потрібно в рукав, з іншого – попереду ж були свої! І я, каюсь, піддався стадному інстинкту. Пройшовши зайві метрів 50, ми зустріли рибалку, який показав, що всі пішли в іншому напрямку. Злі вирушаємо назад і йдемо в рукав…

Пливемо і бачимо розвилку. Я прекрасно розумію, що потрібно заходити ліворуч, праворуч буде глухий кут. Однак у цей момент нас наздоганяють та сама парочка і починає переконувати, що плисти треба праворуч. Скажіть, ну навіщо їх було слухати? У мене, благо, з орієнтування завжди було відмінно. Я впевнений, що вони помиляються, плюс завдяки їм ми вже один раз вирушили не в той бік. Але ні, мене, мабуть, конкретно сонцем припекло, і ми робимо ще 20 метрів зайвих, проте дуже вузьким і складно прохідним лабіринтом, поки не втикаємося в глухий кут. Сповістивши добрим матом цих панів про своє ставлення до ситуації, ми розвернулися і більше не дивилися на інших.

До речі, інструктор узяв із собою свисток. Дивно, але річ виявилася мега-корисною. Він якраз почав свистіти і зрозуміти шлях стало ще простіше. Хоча, вирушаючи сюди самому, я б вважав за краще мати карту і GPS, а можливо і компас. Бо хороша внутрішня навігація завжди повинна мати можливість бути перевіреною, справа така… Довіряй, але перевіряй.

Нарешті, ми знову виходимо в Дніпро. Інструктор пояснює нам, що зараз плистимемо до острова Білий, який розташований по центру річки (а тут Дніпро, треба сказати, має хорошу ширину). Йти бажано одним ланцюгом, у довжину. Найімовірніше, він боявся, як би ми не потрапили на шлях до судна якогось. Тут, до речі, ділянка досить небезпечна для судноплавства. Траса проходить прямо по нашому маршруту. Однак, який був сенс у повчанні – складно уявити, оскільки підготовка у всіх різна, сили теж, а тому розсіялися по всій річці. Ми ж вирішили налягти і йшли цього разу попереду, слідом за інструктором, намагаючись дотримуватися його рекомендацій.

Що здивувало – багато хто поїхав із дітьми, причому не маленькими. І ось спостерігав за ситуацією, коли мама або тато гребуть, а дитина, 10 – 11 років просто сидить попереду, задерши ноги і навіть не намагаючись допомогти…

Обійшли острів із західного боку (тут мілкіше, зі східного одразу обрив від 1 до 3 метрів) і пристали до нього на привал. Місце досить популярне у човнярів, треба сказати. Стільки народу на цьому острівці! Але, це був святковий день (День незалежності України), а тому в будній, думаю, цілком можна буде залишитися тут єдиними відпочивальниками. Та й поруч безліч дрібніших острівців.

Розслабитися особливо не вийшло. Усі скупчилися на клаптику землі розміром з п’ятак, далеко ніхто не відходив. Їжу народ не брав, одні ми запаслися бутербродами, а тому більшість залишилася голодною, обмежившись половинкою вафлі, яка в програмі гордо іменувалася “чай з печеньками”. І невдовзі нам сказали збиратися. Такий привал, я вам скажу, тільки на шкоду. Повноцінно відпочити не вийшло, зате розморило і сил на зворотну дорогу вже не було. До моменту, коли ми причалили сюди, я не відчував навіть найменшої втоми. Коли ми забралися в байдарку через 30 хвилин, у мене нили всі руки і плечі, а мозолі на руках не давали можливості нормально гребти. Поверталися на базу з останніх сил.

При цьому, можу сказати, що наші покатушки на байдарках плавнями – це був один із заходів, який запам’ятався найбільше. Це обов’язково потрібно буде повторити, але вже точно без натовпу незнайомих людей. Благо, байдарку можна взяти в оренду і плисти самому або друзями куди душа забажає. Наступного року ще виберемося в ці місця, влаштуємо пікнік… Але вже більш підготовлені!

Поради та рекомендації від мене

Кілька порад із власного досвіду:

• При собі обов’язково майте головний убір (кепку, капелюх або арафатку), який захистить вас від палючого сонця.
• Не шкодуйте сонцезахисного крему, оскільки на воді обгоріти ще простіше і потім повернетеся із засмагою а-ля “варена креветка”.
• Запасіться достатньою кількістю провіанту і води (не менше 1,5 літра на людину), пити вам захочеться дуже швидко.
• Навіть якщо ви чудово орієнтуєтеся на місцевості, майте при собі заряджений смартфон із навігатором (найкраще – OpenStreetMaps, вони є на MapsMe).
• Захопіть із собою “нажопник” – такий огризок каремату з гумкою, який кріпиться нижче пояса. Він допоможе вам перебувати в човні в більш комфортних умовах.
• У рекомендаціях на сайті компанії, з якою ми плавали, було одягнути одяг, зокрема штани з довгими штанинами. Залежно від погоди або не робіть цього, або використовуйте водонепроникний одяг. Я послухався, одягнув штани, які вже через 10 хвилин промокли від бризок, що перетворилося на 10 неприємних днів у лікарні.
• Щоб уберегти руки від мозолів, обов’язково візьміть із собою рукавички без пальців, такі як велосипедні. Якщо таких немає – можна заклеїти місця, що натираються (великий палець, у районі суглоба між 2 і 3 фалангою, де починається долоня), м’яким пластиром.

Де взяти каяк або байдарку на прокат у Запоріжжі

У Запоріжжі є ціла низка контор, які з радістю організують для вас покатушки на каяках. Ми скористалися першою зі списку. Вони дали мені невелику знижку, але об’єктивно, виходячи з фотографій конкурентів, у них обладнання новіше і сучасніше. Можу рекомендувати. Водночас обов’язково дивіться, куди ви плануєте плисти, це часто може стати вирішальним фактором, оскільки прокати розташовані в різних місцях, а доставка байдарок у потрібне місце коштує дорожче перельоту в Естонію!

Каяк-каное центр

Адреса. Чубанова 15

Контакти: 067 614 22 43; 095 868 55 66

База відпочинку “Вікторія”

Адрес: ул. Чубанова 2-Ж

Контакти: 063-899-46-44

Катер.зп

Адрес: Чубанова 8 ( в районі “Дубового гаю”)

Контакти: +38 095 800 800 5 , +38 067 811 897 5

Центр пригод “Кон-тікі”

Адреса: вул. Глісерна, 26а (200м лівіше Річкового вокзалу)

Контакти: 066 99-324-88, 093 99-324-88, 098 99-324-88

Клуб “Байдарка”

Адреса: Скельна 76А, територія кемпінгу “Сагайдачний”.

Контакти: 050 322 7216

Думки після плавання

Чи варто вирушити в цю захопливу подорож плавневими лабіринтами? Однозначно – так! Хоча і потрібно бути готовим до того, що наступного дня у вас будуть з незвички нити всі м’язи спини і рук. Усім гостям міста рекомендую.

Крім того, виникло бажання не тільки походити безлюдними острівцями на Дніпрі в районі Каховського водосховища, а й вирушити на байдарках прекрасними плавнями в інших регіонах України (приміром, у Києві, які я давно помітив з вікна літака, чи в Чернігові, не зважаючи на страх бути з’їденим комарами), а також в інших країнах. Мені траплялися на очі цікаві маршрути по ПСА, зокрема Індонезія.

Скоро тут буде відео =)