Хлопчики люблять фотоапарати, а дівчатка – авто і загублений 14 трамвай. Празько – закарпатські пригоди. Частина 5

Черговий ранок у Празі настав раптово. Взагалі ранок приходить несподівано коли ви в такій крутій подорожі. Приходите, падаєте спати без задніх ніг і оп! Вже добрий ранок! Але це навпаки приємно. Ви знаєте, що на вас чекають чергові неймовірні пригоди, враження та знайомства. А тому без зайвих зволікань ми приймаємо душ, снідаємо і одягаємося. Сьогодні в нас за планом день починається з технічного музею.

Технічний музей був одним із головних пунктів у моєму списку на відвідування, а тому мені належало пояснити Марині, навіщо нам туди. Для чого витрачати на це час. Я засукав рукава, глибоко вдихнув і приготувався, однак система дала збій і по вогню, що запалився в її очах, я усвідомив, що вмовляти не доведеться.

Дорога цього разу займає трохи більше, ніж було заплановано заздалегідь. Причина тому – зміни в маршрутах громадського транспорту Праги. У таких випадках у них завжди вивішують інформативні оголошення, але ми не відразу навчилися їх читати і розуміти, що на них написано. Плюс у нас, напрочуд, не було мобільного інтернету, а тому навігатор і всі застосунки працювали в режимі офлайн (це погано, саме для цього я завжди намагаюся купувати місцеву сімку з Інтернетом у країні перебування, однак цього разу потрібен був інший тариф).

На вулиці встановилася ясна, але дуже вітряна погода. І цей вітер зміг за якихось 5 хвилин, поки ми йшли від зупинки до входу в музей, пригнати хмару і вичавити з неї дощик. Ми дуже вчасно встигли зайти до музею, вирішивши провести в ньому час, поки не стане краще. Однак, так само як і у військовому музеї Відня, я не розрахував цікавість експонатів.

Про празький технічний музей я підготую окрему статтю, як і про всі його частини. Однак у двох словах скажу так: це дуже крутий музей!

І найпершою залою, з якої ми почали огляд, була заповнена експозиція, присвячена історії фотографії та фототехніки!

Для мене, як для фотографа-аматора, це було те саме, що знахідка, і в стані, близькому до екстазу, я бігав від експоната до експоната і розглядав усе до найменших подробиць доти, доки Марині не натякнула, що час рухатися далі, і в нас ще маса поверхів, експозицій і вражень попереду.

Роздивляючись старовинні апарати, я мимоволі згадав про музей фототехніки у Херсоні, проте там кількість артефактів значно менша, ніж тут. І до речі, було цікаво виявити деякі речі, які спокійнісінько зберігаються в музеї сміття в Києві й донині. Натомість під час прогулянки Прагою днями я побачив магазин-музей із не менш крутим раритетним фотообладнанням!

З одного боку були технічні пристрої, які задовольняли мене як технаря, а з іншого – сотні яскравих, барвисті та часом дивовижних моментів, які розбурхували мою творчу фантазію і надихали на експерименти в галузі фото та відео, нові статті.

Невеликий зал був присвячений легкій промисловості та різним повсякденним речам. Багато з них було показано в розрізі. Приміром – ось такий вигляд має велошолом, який настійно рекомендується придбати одразу з велосипедом для подорожей задля власної безпеки.

Зал, в якому було виставлено сотні годинників, хронометрів годинникових механізмів, буквально гіпнотизував. Стукіт стрілок годинника, бій курантів лунав з усіх боків. А самі прилади притягували до себе наші погляди.

Порадували експонати, які демонстрували перші спроби винайти годинник. Адже в давні часи теж засікали та намагалися виміряти час. Щось подібне було в моїй улюбленій дитячій енциклопедії і побачити як це виглядає наживо справді цікаво! Кожен народ знаходив оригінальний спосіб: свічки, нитки, водні та пісочні годинники, пластини, дерев’яні палички, сонячні годинники тощо.

Величезна багатоповерхова зала – ангар заповнена автомобілями одразу привабила нас своїми експонатами. За крутістю може зрівнятися із Запорізьким музеєм ретро-автомобілів Фаетон, проте там наголос більше йде на продукції СРСР, Польщі, США, а тут – Чехословаччини, Австрії, Угорщини, Німеччини, Англії.

Оскільки відділ позиціонує себе більше як транспортний, на першому поверсі розташовується кілька паровозів. Але, ні в яке порівняння з брестським або київським залізничним музеєм не йде.

Тут-же можна знайти виставку старих і нових велосипедів, що заслуговує на окремий репортаж, оскільки перші з них явно нагадують більше знаряддя тортур і еротичні машини, а не засоби пересування. Але є і прекрасні екземпляри. Наприклад – з бамбука з шикарним сідлом.

Виставка мотоциклів від найперших до сучасних, здебільшого, звісно, чеського виробництва (який хлопчисько в СРСР не мріяв про Яву?). І звісно чудові рекламні плакати тих часів, чеські та американські, розвішані на стінах. Ось чудові плакат американських мотоциклів Indian Scout, які досі завойовують популярність у всьому світі.

Невелика експозиція, присвячена чеському кіно і телебаченню, мені особисто нічим не запам’яталася. Хіба що, багатьом будуть цікаві тростина і капелюх Чарлі Чапліна, одного з найгеніальніших акторів, засновника жанру комедії в кіно і принципу “все робиться через ліжко”, якому підвладна кіноіндустрія й до сьогодні.

Окремий зал присвячений архітектурі Чехії. Тут зберігаються креслення найцікавіших і найбільш значущих будівель не тільки Праги, а й усієї країни. Однак, якщо ви не архітектор, на довго тут складно буде затриматися.

Зате з вікна відкривається прекрасний вид на центр Праги і видніється вдалині (але не на цьому фото) телевежа, яка відома не тільки панорамним видом і скульптурами дітей, які повзають на ній, а й тим, що ми її шукали тиждень і так і не знайшли, хоча вона розташовувалася у нас на задньому дворі будинку, де ми жили.

Цікавим мені здався відділ астрономії. Тут можна побачити осколок стародавнього метеорита, телескопи й астролябії, фотографії далеких галактик, всесвітів і планет (завжди хотів зробити подібний знімок) і спеціальних приладів найрізноманітнішого часу. Вони привернуть увагу не тільки людей, які захоплюються цією наукою, бо мають заворожуючий вигляд, наче чарівні речі, що зійшли зі сторінок книжок.

А ще я колись був тісно пов’язаний із друкарнею. Там-же пропрацювала моя мама добру половину всього життя. Тому було дуже цікаво у відповідній частині музею. Здебільшого тут іде інформація про технології, але низка цікавих речей теж є. Приміром – набірні шрифти та величезні друкарські верстати кінця 19 – початку 20 століть.

Кілька кімнат я не став навіть знімати. Зокрема – відділ побутової техніки. Усе, що там розміщене, – спадщина їхньої Чехословаччини і розраховане, скоріше, на західних туристів. Ми це бачили в дитинстві в себе вдома. Думаю, сюди можна буде колись привезти своїх дітей, для яких життя без смартфона здаватиметься чимось із розряду життя поруч із динозаврами.

У підвалі в процесі наповнення кімнати про видобуток руди і вугілля. Вони на момент наших відвідин були відверто нудними. У майбутньому тут планують відкрити невеличкий макет ділянки вугільної шахти, куди можна буде зайти, однак навіщо, коли в польському Забже можна спуститися в діючу? Ну, а тим, хто не хоче бруднитися, можна відвідати соляні шахти Донецька та Велички.

Трохи зголоднівши, ми думали пообідати в їдальні, проте ця їдальня виявилася моторошно брудною і неприємно пахнучою фаст-фудом. Тому довелося ретируватися звідти якнайшвидше. Благо, на вулиці вже на всю світило сонечко і ніщо не заважало повернутися на зупинку, де ми бачили Біллу. Вражаюче дешеві фрукти (здавалося б, чому в Чехії персики і яблука дешевші, ніж в Україні?) одразу обтяжили наші рюкзаки, разом з йогуртами, булочками, сиром, водою. Перший кілограм персиків ми приговорили прямо на зупинці, настільки вони були смачними і соковитими.

Запивши все це йогуртом і заївши булочками, ми вирушили в Летенські сади, які знаходилися просто навпроти музею, з якого вийшли пів години тому.

Летенські сади стали для нас одним із головних розчарувань цієї поїздки. Вони не виправдали очікувань навіть не соту частку, тому безцільно поблукавши ними годину, влаштувавши фотосесію серед дерев і зробивши селфі з шикарним краєвидом на місто, ми вирушили далі. Робити там нам було нічого.

Спочатку ми хотіли їхати в парк Цибулько. Для цього нам потрібно було проїхати з пересадкою на двох трамваях. І ось, зробивши перший ривок, ми дісталися підніжжя Петршиного пагорба, де потрібно було пересісти на 14 маршрут.

Вийшовши на зупинці, переходимо через дорогу і починаємо очікування. Судячи з табло, трамвай мав уже під’їхати. Причому не один! У цей час починає злегка хилити на сон, ми заходимо в якусь бургерну поруч. Цінами відверто кажучи шоковані: за незрозумілу каву в стаканчику 17 євро? Це ж грабіжництво, дорожче ніж у центрі, в ресторані з видом на Прагу або знаменитому віденському кафе Захер. Вирішили, що спати не дуже-то хочеться.

У режимі очікування трамвая минуло хвилин 30 і нарешті їхати було вже пізно, бо скоро почне сутеніти, а освітлення в тому парку немає. Я погоджуюся з думкою, що це зроблено не просто так і знайдеться найкращий час для відвідин Цибульки, а ми, якщо вже біля Петршиного пагорба, якраз можемо відвідати його!

Піднявшись до скульптур, які зображують жертв комуністичного режиму, ми присіли на лавочку, щоб перекусити. У читача напевно може виникнути відчуття, що ми тільки й робимо, що їмо. Однак воно так і є частково. Коли ви цілий день бігаєте по всьому місту, на свіжому повітрі, стандартних трьох прийомів їжі вже недостатньо, і для поповнення сил потрібно якомога більше енергії, яку легко отримати з овочів, фруктів, горіхів і шоколаду.

Так от. Поки ми їли, до зупинки під’їхали… 7 трамваїв 14 номера поспіль! Виявляється, на лінії був обрив і вони чекали ремонту. Ну й добре, вже пізно бігти до них, немає сенсу.

Потім вирішили їхати на пагорб. На вершину веде фунікулер, а тому було висунуто варіант: туди їдемо, назад спускаємося пішки. Але це радше данина традиції туристичній частині міста, а не необхідність. Фунікулер їде в один бік кожні 15-20 хвилин, причому повністю забивається туристами. Якби не нахабство, ми б навіть не бачили, що там зовні. Так от, за цей час цілком можна було піднятися пішки.

Але ми приїхали. На виході, До речі, вперше побачив (чи вперше звернув на нього увагу) автомат із виготовлення “витягнутих” монет, що є одним із розділів туристичної нумізматики, про яку я нещодавно вже писав.

А ми опинилися серед прекрасного парку. Тут, поруч з обсерваторією, можна побачити і зелені лабіринти, і розарій. Дуже класні та красиві лавочки! Одним словом – воно того варте, щоб сюди забратися.

Спускаючись крутим спуском, проходимо вздовж старовинних міських мурів, що вціліли до наших днів.

Якщо забратися на них, відкривається чудовий вид на Празький Град і місто загалом.

Дорогою знаходимо неймовірно красивий оглядовий майданчик. На ньому купа лавочок і немає людей. Це чудово. Присіли тут поговорити, розслабитися й обговорити плани на завтра.

Слідом – знову спуск. Навколо безліч красивих місць і локацій, як я люблю: сходи, зелень, бруківка, валуни…

Нарешті ми спускаємося до підніжжя. Знову серед міської метушні, нехай і трохи сонної, вечірньої. Такої теплої та доброї. Мені подобаються вечори в таких містах. Коли вся метушня починає потихеньку відходити на задній план.

Зрештою ми приходимо на зупинку і, дочекавшись потрібного трамвая, сідаємо… їдемо в інший бік! Ми опиняємося в незнайомій частині міста, без інтернету на телефоні. У якийсь момент я намагався ловити WiFi від трамвая на зупинці і раптом зметикували, що з проїзним можемо просто їхати на ньому і шукати інформацію. Ось так безкоштовний бездротовий інтернет у громадському транспорті допоміг не залишитися нам на околиці, а дістатися до метро. Уже на метро ми доїхали…

Стій, куди це ми доїхали? Що, знову? Так, метро довозить нас на іншу станцію. Наша станція закрита у зв’язку з ремонтом. Виходимо назовні і знову не знаємо куди і як їхати. Точніше, де ми перебуваємо, я дізнаюся – тут ми знайшли квитки в найперший день, біля національного музею. Але при цьому, я поняття не маю, чим звідси виїхати, оскільки транспорт перейшов на нічний графік, а я з ним не знайомий.

У результаті, завдяки внутрішньому навігатору, я зрозумів, куди нам приблизно потрібно їхати. Ми доїхали до зупинки, від якої йти було приблизно стільки ж, тільки з протилежного боку.

Великі магазини вже були зачинені, а тому робити покупки довелося в всюдисущих в’єтнамців чи корейців, які тут відкривають невеличкі крамнички на кожному кроці. Вони працюють набагато довше, проте ціни в них вищі, ніж у “мережевиках”.

Купили собі на вечерю макаронів, оскільки наші вже закінчилися і прийшли додому вже за північ. Вечеря і вечірній моціон пройшов буквально на дотик, так хотілося спати. І ми вирубалися до ранку…

Інші звіти з цієї поїздки:

• Львів з високого замку та інші нотатки. Празько – закарпатські пригоди.
• Дорога зі Львова до Праги, вірус Петя і битва за нижню полицю. Празько – закарпатські пригоди. Частина 2.
• Ласкаво просимо до Праги: хитрі хапуги і добрі люди під дощем. Празько – закарпатські пригоди. Частина 3.
• По дахах і одразу в зоопарк на 25 день народження. Празько – закарпатські пригоди. Частина 4
• Хлопчики люблять фотоапарати, дівчатка – авто і загублений 14 трамвай. Празько – закарпатські пригоди. Частина 5