Будучи в Батумі, я не міг обійти стороною ботанічний сад. Я читав про нього, що він чудовий, дивився в серії “Орел і решка: Батумі”, але як то кажуть: краще побачити на власні очі! І не дарма я виділив на нього майже цілий день перед від’їздом до Тбілісі. Це чудове місце!
Я не можу сказати, щоб ботанічний сад у Батумі був найкращим, що я бачив, але він вразив мене до глибини душі, і, безсумнівно, посідає друге місце в моєму особистому рейтингу, відразу після Кримського ботанічного саду.
Історію пишуть переможці, але тільки дурні переможці не шанують пам’ять своїх ворогів. Це відомо всім, але чомусь саме в Росії та Україні найчастіше можна почути образи німців, знущання з них і гучні заяви, що “ми ж вас у 1945 перемогли”. Хоча, якщо поглянути на рівень розвитку країн і розумового розвитку деяких категорій громадян цих країн, стає не зовсім зрозуміло, хто ж кого переміг?
Але не будемо про це. Повернемося до ворогів. Як розумна людина, я завжди розумів, що тоді, під час війни, по той бік барикад були такі самі люди. Такі ж хлопці, яких через шкільні парти відправили на фронт, щоб потішити амбіції Гітлера. Тому я вирушив на цвинтар німецьких військовополонених, який знаходиться в Запоріжжі. Це не люди, вбиті в чесному бою, це ті, кого по-звірячому замучили вже по закінченню війни, багато хто з яких своїми руками відбудовували квартали нинішнього міста.
Пам’ятаєте комікс із Вконтакте, де йшлося про те, що найкращі речі у світі – безкоштовні? Так от, це справді так. І подорожей це теж стосується. Саме тому на третій день свого перебування у Вільнюсі я помчав до безплатного музею військової техніки просто неба, який розташовується на території колишньої військової частини.
Побувавши тут, я можу сказати з упевненістю: музей військової техніки у Вільнюсі – це те місце, заради якого тільки можна летіти до Литви. Неймовірно цікаво. На жаль, техніка не в найкращому стані, як, наприклад, у запорізькому музеї ретро-автомобілів, де все на ходу, та ще й з номерами. Але вигляд має вражаючий!
Однією з найвідоміших визначних пам’яток у Запорізькій області (Україна) є світова пам’ятка давньої культури, заповідник Кам’яна Могила (не плутати з Кам’яними Могилами в цій самій області, трохи північніше, на кордоні з Донецькою областю). І ось зовсім недавно я зібрався і відвідав це цікаве місце, про яке із задоволенням розповім сьогодні.
Згідно з однією з легенд, утворилася ця пам’ятка через сварку двох богатирів, які стали кидати один в одного скелі. Хоча, насправді, цей масив створений природою.
Буває, сидиш собі вдома. Ніяких подорожей, начебто, не намічається, а нових вражень хочеться, причому тут і зараз! У таких випадках я рекомендую шукати щось цікаве навколо себе. Іноді навіть не замислюєшся, що різноманітні класні місця можуть бути у Вашій області чи місті.
Ось і цього разу, побажавши нових відчуттів, ми згадали про музей автомобільного клубу “Фаетон”, що розташований у моєму рідному Запоріжжі. Недовго думаючи, вирушили туди. Дорога – маршрутки з пересадками в найбрудніший район міста – Заводський. Тут розташована вся промисловість міста, а тому й запахи відповідні. Одяг і шкіра моментально вкриваються пилом. Але це не проблема для нас, жителів такого милого міста =) У нас імунітет =))
Музей раритетних автомобілів у Запоріжжі виявився найцікавішим місцем як для хлопчаків, так і для дівчат. Тут розташовуються найрізноманітніші автомобільні як вітчизняні, так і імпортні моделі.
Україна — найбільша за площею країна в Європі. У нас неймовірна історія, дивовижне поєднання гір, озер, річок, морів і степів. Усе це можна вивчати роками, але чомусь незаслужено забувається. Потрібно це виправляти! — вкотре подумав я, коли Альона з клубу КАВА запропонувала мені вирушити з ними в поїздку в місто Соледар, Донецька область. Точніше не в саме місто, а в соляні шахти, що знаходяться в ньому.
Соледар — це маленьке, депресивне шахтарське містечко в Донецькій області. Чисельність населення на 2011 рік становить усього 11,8 тисяч осіб. За площею воно займає 14 км², статус міста отримало 1965 року.