Уперше я потрапив до Одеси 2012 року. Тоді я їхав із Трускавця, де провів місяць розслабленого і неспішного відпочинку, до Молдови, через Придністров’я. Метою було – “обкатати” свій нещодавно отриманий закордонний паспорт громадянина України.
Це був мій перші виїзд закордон, з купою хвилювання і курйозному, коли мені довелося застрахувати самого себе під виглядом автомобіля. Однак це зовсім інша історія. А розповім у цій статті я про те, як провів два дні у вельми колоритному українському місті Одесі.
Мій поїзд Львів – Одеса приїхав на вокзал під проливним дощем. Вивантаживши свої речі і насилу добігши до зупинки, я спробував виїхати в потрібному мені напрямку. Тоді я був ще молодим і зеленим “туриком”, а тому про необхідність мати з собою PowerBank (їх тоді начебто й не існувало) і пропрацьований маршрут на карті до готелю я ще не знав. А тому опинився з розрядженим мобільним у незнайомому місті.
[av_notification title=”” color=”blue” border=”” custom_bg=”#444444″ custom_font=”#ffffff” size=”normal” icon_select=”no” icon=”ue800″ font=”entypo-fontello” admin_preview_bg=”” av_uid=”av-4hdwip”]Цей звіт про події давні, їх хронологію мені згадати вже складно. Тому фото хоч і зроблені в той самий день, проте несуть суто ілюстративний характер. [/av_notification]
На папірці була написана адреса готелю совдепівського типу, який я забронював раніше. Підійшов до дівчини на зупинці і зробив непрощенну дурість – запитав у неї дорогу. Потім це перетвориться на цілу філософію – чому не можна питати в місцевих дорогу, але тоді я був далекий від цього.
Дівчина років 28 поплескала красивими віями і вказала на одну з маршруток, в яку я на радощах моторно і заскочив. Проїхавши близько 5 зупинок, я раптом усвідомив, що не знаю, де мені виходити! Вискакую знову під дощ і забігаю до найближчої крамниці, де купую батончик підкріпитися і питаю в продавчині куди мені далі. Не довго думаючи вона повідомляє мені, що їхати потрібно в інший бік.
Злий на дівчину з зупинки, а заодно всіх одеситів, я сідаю в автобус у зворотний бік. І ось тут мені спадає на думку геніальний трюк! Українці дуже рідко нормально ставляться один до одного, особливо до туристів. Чого не можна сказати про іноземців. Тут, у нас, цілий культ іноземця (що досить дивно, тим більше для Одеси, портового міста). Сьогодні, у 2017 році, це усвідомлюється ще більш виразно. Якщо ви якийсь іноземний блогер, бажано американець – ви можете поїхати в подорож Україною. Вас дивитимуться всі, дякуватимуть тисячі, а вашим просуванням безоплатно займатимуться найбільші ЗМІ і ТБ країни.
Саме зметикувавши все це тоді, я піднімаю розряджений телефон, підношу до вуха і починаю говорити сам із собою, надавши легкого акценту голосу, нарікаючи нібито співрозмовникові на те, що стільки років не був в Україні, навчаюся в Німеччині й ось приїхав на батьківщину, тільки з літака, а тут такий холодний прийом… Рівно за хвилину 5 або 6 осіб допомагали мені знайти дорогу до готелю, буквально за руку довівши до нього. За що їм, звісно, величезне спасибі.
Поки я заселявся в готель і переодягався в сухий одяг (що не особливо допомогло, наступного дня я сильно застудився), на вулиці встигло виглянути сонечко, а біля входу вже чекали знайомі, які збиралися мені показати місто. З ними-то ми і вирушили дивитися Одесу!
Найімовірніше, застуда вже починала даватися взнаки, тому що цього разу місто мені здалося неймовірно негарним і заповненим негативом. І ось зараз, через багато років, розбираючи знімки, я розумію, що це було абсолютно суб’єктивне сприйняття. Ось не пам’ятаю я такої чудової погоди, мені пам’ятаю цієї краси! Добре, що 2015 року я повернувся сюди з чудовою компанією і повністю реабілітував місто у своїх очах (хоча, найімовірніше, ми в очах міста трохи впали, коли ходили набережною пів ночі і співали пісні).
Зізнаюся, центр Одеси мене того разу особливо і не цікавив. Я потягнув своїх супутниць у підворіття, в яких і вони ніколи не бували. Мені захотілося відчути цей одеський колорит, поглянути на одеські дворики. Які, до речі, особливо не відрізнялися від львівських. Але атмосфера тут зовсім інша!
[av_gallery ids=”7008,7009,7010,7011,7012,7013″ style=”thumbnails” preview_size=”portfolio” crop_big_preview_thumbnail=”avia-gallery-big-crop-thumb” thumb_size=”portfolio” columns=”3″ imagelink=”lightbox” lazyload=”avia_lazyload” admin_preview_bg=”” av_uid=”av-2yq3gx”]
Гуляли ми до ночі, фотографував я і нічну Одесу, але оскільки користувався я тоді слабкою мильницею для подорожей, фото вийшли настільки поганими, що їх навіть у домашній альбом не покласти. А тому я їх не прикладаю.
А ніч видалася спокійна і тепла. Наступний ранок радував сонячною погодою і я вирушив за новими пригодами в Тираспіль, столицю невизнаного Придністров’я.