Плавні в моєму місті Запоріжжя стали моїм улюбленим місцем проведення часу після їх відкриття для себе в 2014 році. Тоді, з покупкою нового велосипеда я поїхав, що називається «Куди очі дивляться» і раптово виявив в декількох кілометрах від будинку клаптик незайманої природи. Тут, у залишках Великого Лугу, колись затопленого під час будівництва Каховської гідроелектростанції, я можу годинами гуляти, насолоджуючись співом птахів, рятівною прохолодою в тіні дерев від виснажливого степового сонця, біля краю води.

Історію пишуть переможці, але тільки дурні переможці не шанують пам’ять своїх ворогів. Це відомо всім, але чомусь саме в Росії та Україні найчастіше можна почути образи німців, знущання з них і гучні заяви, що “ми ж вас у 1945 перемогли”. Хоча, якщо поглянути на рівень розвитку країн і розумового розвитку деяких категорій громадян цих країн, стає не зовсім зрозуміло, хто ж кого переміг?

Але не будемо про це. Повернемося до ворогів. Як розумна людина, я завжди розумів, що тоді, під час війни, по той бік барикад були такі самі люди. Такі ж хлопці, яких через шкільні парти відправили на фронт, щоб потішити амбіції Гітлера. Тому я вирушив на цвинтар німецьких військовополонених, який знаходиться в Запоріжжі. Це не люди, вбиті в чесному бою, це ті, кого по-звірячому замучили вже по закінченню війни, багато хто з яких своїми руками відбудовували квартали нинішнього міста.